Постать Миколи Міхновського в історії України

«…Яким правом російське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами?

Навколо Миколи Міхновського,як і навколо будь-якої людини,яка  була ідеологом українського націоналізму та йшла проти зросійщення ,точилося чимало суперечок.

            З дитинства Миколу виховував як справжнього патріота його батько -священнослужитель. Батько Миколи – Іван - свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською мовою.

            Освіту Микола Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії , а  у 1890-му році вступив на юридичний факультет Київського університету.

            1891 року група молодих амбітних націоналістів створила «Братство тарасівців»,ідеологом якого став Микола Іванович. Він, студент-правник, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою «Credo молодого українця». «Братство тарасівців» проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети:

«Наше покоління мусить створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави… Будемо жити своїм розумом, хоч би він був і неотесаний, мужичий, бо інакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму».^[5]

            І хоча пропаганда «тарасівців»була майже не дієвою,Міхновський щосили намагався поширювати та впроваджувати їх ідеологію. Згодом по всій Україні з’явилися поодинокі однодумці, які поділяли погляди молодих «самостійників», причому не лише серед студентів, а й селян, міщанства, інтелігенції. Організація припинила існування 1893 року після того, як частину «тарасівців» було заарештовано, а іншу — вислано у села.

            Миколі Міхновському пощастило уникнути арешту. Він закінчив навчання і почав працювати в одній з адвокатських контор Києва,де із ним сталася ще одна неприємність:він закохався у дружини начальника і втік із нею до Харкова.Проте батько Миколи був категорично проти такого шлюбу і закохані так і не побралися.

             Водночас Міхновський не полишав громадської діяльності. У 1897 році він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини із західноукраїнськими діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Драгоманова та Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».

            У січні 1917 Микола взяв участь у формуванні РУП,для якої узагальнив свої ідеї у брошурі «Самостійна Україна»

            1902 року Микола із однодумцями засновує Українську Народну Партію і пише для неї «Десять заповідей УНП» - один із  найгостріших документів самостійницького руху.

            Останні роки перед Першою світовою Міхновський присвятив пропаганді національної ідеї серед тих кіл, які досі були далекі від українського руху, а саме серед промислових та хліборобських кіл Слобожанщини і Донецького басейну,а з початком війни перебував на фронті,де,з ідейних міркувань,не воював.

            З початком Української революції розпочався новий етап у житті Миколи. 1917 року на чолі з Міхновським було створено «Український військовий клуб імені П.Полуботка». Далі у житті чоловіка був складний період,спричинений конфліктом із Центральною Радою та недовірою Павла Скоропадського.

            1924 року Миколу було арештовано ДПУ,проте після кількох днів допитів він опиняється на волі. 3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайдено повішеним у садку садиби,де він квартирував.

«Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола»