Власник сторінки
студентка Інституту журналістики КНУ ім.Тараса Шевченка
«…Яким правом російське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами?
Навколо Миколи Міхновського,як і навколо будь-якої
людини,яка була ідеологом українського
націоналізму та йшла проти зросійщення ,точилося чимало суперечок.
З
дитинства Миколу виховував як справжнього патріота його батько -священнослужитель.
Батько Миколи – Іван - свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння
українською мовою.
Освіту Микола Міхновський
здобув у Прилуцькій гімназії , а у 1890-му році вступив на юридичний факультет Київського
університету.
1891 року група молодих амбітних
націоналістів створила «Братство тарасівців»,ідеологом якого став Микола
Іванович. Він, студент-правник, займався розробкою
ідеологічної платформи, відомої під назвою «Credo молодого українця». «Братство
тарасівців» проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну,
соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну
між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну
всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети:
«Наше покоління мусить створити свою
українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для
створення своєї держави… Будемо жити своїм розумом, хоч би він був і
неотесаний, мужичий, бо інакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В
протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і
революційного націоналізму».[5]
І хоча пропаганда «тарасівців»була
майже не дієвою,Міхновський щосили намагався поширювати та впроваджувати їх ідеологію.
Згодом по всій Україні з’явилися поодинокі однодумці,
які поділяли погляди молодих «самостійників», причому не лише серед студентів,
а й селян, міщанства, інтелігенції. Організація припинила існування 1893 року після того,
як частину «тарасівців» було заарештовано, а іншу — вислано у села.
Миколі Міхновському пощастило уникнути арешту. Він закінчив
навчання і почав працювати в одній з адвокатських контор Києва,де із ним сталася ще
одна неприємність:він закохався у дружини начальника і втік із нею до
Харкова.Проте батько Миколи був категорично проти такого шлюбу і закохані так і
не побралися.
Водночас Міхновський не
полишав громадської діяльності. У 1897 році він їздив до Львова,
де встановив тісні взаємини із західноукраїнськими діячами і закупив значну кількість
заборонених видань, у тому числі твори Драгоманова та Франка. Поліція вважала його «крайнім за
переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами
і напрямом безумовно антиурядовим».
У січні
1917 Микола взяв участь у формуванні РУП,для якої узагальнив свої ідеї у
брошурі «Самостійна Україна»
1902
року Микола із однодумцями засновує Українську Народну Партію і пише для неї «Десять
заповідей УНП» - один із найгостріших
документів самостійницького руху.
Останні
роки перед Першою світовою Міхновський присвятив пропаганді національної ідеї серед тих
кіл, які досі були далекі від українського руху, а саме серед промислових та
хліборобських кіл Слобожанщини і Донецького басейну,а з початком війни перебував на
фронті,де,з ідейних міркувань,не воював.
З
початком Української революції розпочався новий етап у житті Миколи. 1917 року
на чолі з Міхновським було створено «Український військовий клуб імені П.Полуботка».
Далі у житті чоловіка був складний період,спричинений конфліктом із Центральною
Радою та недовірою Павла Скоропадського.
1924
року Миколу було арештовано ДПУ,проте після кількох днів допитів він опиняється
на волі. 3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайдено повішеним у садку садиби,де
він квартирував.
«Волію вмерти власною смертю! І сюди
круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть
моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола»
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.