Релігійна химера

Як же бути з тими працюючими, які святкують те саме Різдво по новому стилю, тобто не 7 січня, як правосавнi мешканцi України, а 25 грудня разом з усію католицькою та протестантськими громадами cвiту.

Свято наближається! Ялинка на головному майдані країни встановлюється, Постановою Кабміну визначено вихідні дні з приводу святкування Нового року та Різдва Христового. Країна офіційно святкуватиме новорічні свята три дні поспіль – з 31 грудня по 1 січня включно, а потім 7 січня – Різдво.

Сподіваюся, ні для кого не секрет, що окрім Нового року та Різдва Христового на законодавчому рівні встановлено також такі святкові дні: 8 березня, День міжнародної солідарності трудящих, День перемоги, День Конституції України, День незалежності України, Пасха та Трійця. 

А як же бути з тими працюючими, які святкують те саме Різдво Христове по новому стилю, тобто не 7 січня, як у весь православний люд нашої країни, а 25 грудня разом з усію католицькою та протестантськими громадами світу?

З першого погляду, подібне питання нібито визначене частиною другою статті 73 Кодексу законів про працю, де зазначено: за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

І ось знову маємо вже класичну для нашої країну ситуацію: право нібито і є, однак, шляхи його реалізації чомусь відсутні.

З невідомих причин законодавець вирішив не перейматися проблемою щодо того, як і коли має здійснюватися подальше відпрацювання за отриманий вихідний, що таке «подання релігійної громади» і яким чином воно має бути оформлене та ким підписане. Нехай! Форма може бути і довільною, але і то не проблема з огляду на те, що подібне клопотання в інтересах працюючого може бути подане лише легалізованими в Україні релігійними громадами. Згідно до положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» легалізація релігійної громади полягає у її державній реєстрації і, як наслідок, присвоєння їй статусу юридичної особи. А, отже, скористатися «законним правом» святкувати своє релігійне свято може лише той віруючий, церква якого зареєстрована. Ну не абсурд?! Та більшість церков, монастирів, костелів та каплиць як православної церкви, так і церков римо-католицького та греко-католицького обряду (вже не говорячи про протестантські течії) й досі не мають статусу юридичних осіб, тобто не зареєстровані у встановленому законом порядку. Дискримінація? Дуже схоже на те!

Якщо ж Конституцією України та тим самим Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» наголошується, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, а церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, то поясніть мені, чому ж тоді неправославним конфесіям надається три дні на святкування своїх великих релігійних свят, і ті з обов’язковим відпрацюванням? В той час, коли православні віруючі залишаються привілейованими поряд з віруючими інших конфесій.

P.S. Давайте будемо щирими перед собою та перед суспільсвом. Коли ми з Вами навчимося поважати одне одного і закон,  ось тільки тоді  ми можемо стверджувати, що в нашій державі існують ознаки та засади  Громадянського суспільства.