Цинічна пам’ять

Замість берегти дорогих людей в серці та пам’яті, ми робимо масову виставу заради схвалення суспільства

Питання цинізму людей в День всіх святих піднімається щороку, але відповідно і з кожним роком його величина збільшується. Звичайно, не у всіх регіонах існує дана традиція, але все ж інформація для роздумів корисна. Отож, вчора більша частина молоді гуляла, бухала і ще бозна чим займалась у нічних клубах святкуючи американський Хелловін, а сьогодні вони вшановуватимуть померлих родичів. Я не релігійний фанатик щоб розповідати байки про диявольську сутність Хелловіну, але ці молоді люди очевидно забувають, що через кілька десятків років (а може й менше – кому вже як пощастить) їхнє тіло теж буде під землею. Чи приємно розуміти, що на твою могилу раз в рік прийде твій спитий, обкурений, вит…ханий нащадок, щоб своїм перегаром подихати пару хвилин над нею і піти з думкою, що виконав обов’язок? Це майбутнє багатьох людей. Хоча старше покоління не краще. Стара добра українська звичка випендрюватись перед іншими існує навіть тут. Інколи не розумієш, чи це поминальний день, чи конкурс “Найкраща могила року”. Витрачання купи грошей на те, щоб один пагорб глини був кращий за той, що у сусідів, родичів, знайомих це абсурд. Особливо зважаючи на те, що цим “сумлінним християнам” навіть імена похованих важко пригати. Добре, що таблички є… Але, зрештою, всі задоволені – люди підвищили свою самооцінку, а продавці заробили величезні гроші. Тільки тисячі могил обвішані наче новорічні ялинки не оцінять цих старань. Тих людей нема, а могила то просто земля, звичайна глина, якій байдуже на мотлох зверху. Замість берегти дорогих людей в серці та пам’яті, ми робимо масову виставу заради схвалення суспільства. Тоді навіщо все це?