Теоретичне осягнення сутності світового порядку в перше десятиріччя ХХІ століття

матеріал семінару 21.09.12. №2 Абрамов Володимир Іванович, офіцер, доктор філософських наук, професор.

1. Світовій порядок у науковому дискурсі. Світовій порядок – це стан міжнародної системи, який виявляється в підлеглості відносин між її елементами (державами, міжурядовими, неурядовими організаціями і ін.) певним принципам, нормам і правилам, що робить їх організованими і передбаченими.

(Першоджерело: "Національна безпека" http://nationalsecurity.org.ua/2012/10/1860/ )

Світовій порядок – це динамічний стан, який характеризується певним рівнем зрілості, тобто ступенем вираженості його параметрів. До них, зокрема, відносяться: а) повнота (співвідношення порядку і відхилень від нього в різних підсистемах, сферах міжнародних відносин); б) масштаби (розміри соціального простору, на який розповсюджується порядок); в) стабільність (частота і глибина порушень порядку); г) міцність (стійкість порядку по відношенню до дій, що спрямовані на руйнування).

Механізми підтримки порядку можна типологізувати не тільки по ступеню організованості, але і за їх змістом. З цієї точки зору, на наш погляд, існують наступні механізми забезпечення світового порядку:

Інституційні. Їх роль не слід перебільшувати, враховуючи слабку централізованість міжнародної системи, але не варто і не дооцінювати, тим більше що в останні десятиліття спостерігається зростання впливу різноманітних міжнародних організацій. Д. Сандерс у зв’язку з цим підкреслює: «Міжнародні інститути здатні мобілізувати достатні політичні ресурси для надання наднаціонального примушення, долаючи обмеження, що тим самим накладаються анархією»[2. c. 423]. Л. Міллер також не згоден з думкою про повне безвладдя міжнародних організаційних структур, про їх нездатність упорядковувати міжнародну діяльність [7].

Правові. Світовий порядок має юридичне оформлення у вигляді міжнародного права. Це сукупність договірних і звичайних юридичних принципів і норм, що представляють складний правовий комплекс, предметом регулювання якого є міждержавні і інші відносини [1. c. 305]. Правові засоби підтримки порядку відіграють важливу роль, оскільки юридичні норми є тими головними орієнтирами, які стримують свавілля міжнародних суб’єктів.

Економічні. Значення економічних чинників в міжнародних відносинах, в цілому, і у сфері підтримки порядку, зокрема, в даний час зросло. Зміцнення економічних зв’язків, створення міжнародних режимів, які регулюють правила торгівлі, фінансових, транспортних зв’язків і так далі сприяють впорядкуванню міжнародних відносин, створюють зацікавленість в дотриманні норм і зобов’язань елементами міжнародної системи. При цьому економічна інтеграція відбувається не тільки на державному, але і на корпоративному рівні.

Військово-політичні. Військова сила як засіб підтримки або відновлення світового порядку використовується як окремими державами, так і їх коаліціями. При цьому військові контингенти з підтримці миру і стабільності в певних регіонах можуть бути введені або по мандату глобальних або регіональних міжнародних організацій.

5. Культурно-ідеологічні. Складання в світі консенсусу між народами і державами з приводу якихось базових цінностей, безумовно, сприяло б тому, щоб суб’єкти міжнародної політики дотримувалися б певних норм і правил у взаєминах один з одним. Представники різних ідейно-політичних течій мають власні уявлення про те, на основі яких цінностей можливе забезпечення світового порядку. Наприклад, прихильники офіційної радянської ідеології – марксизму-ленінізму (а їх немало і в наші дні) стверджують, що порядок в світі можливий лише після перемоги комунізму в глобальному масштабі [3, c. 321-342]. Ліберали упевнені, що в основі світового порядку повинні лежати ліберальні цінності. При цьому вони небезпідставно посилаються на практику міжнародних відносин («теорія демократичного миру») [5]. Прихильники універсалізму вважають, що цінності, які покладені в основу світового порядку, повинні носити кросс-культурний, загальнолюдський характер. Так, А. Етционі відстоює необхідність нормативного синтезу західних і східних цінностей, що дозволяє поєднувати пошану до прав особи з прихильністю до загального блага [4, c. 33]. На жаль, в світі до справжнього консенсусу ще дуже далеко.

6. Інформаційні. Очевидно, що підтримка порядку в світі є неможливою без постійного обміну інформацією між елементами міжнародної системи. Глобальна інформаційна мережа стає все більш ефективним засобом «цементування» міжнародних відносин, організації світового політичного простору.

2. Суть олігополії як типу світового порядку. Дійсно, одне з найважливіших питань, яке стоїть в центрі наукової і політичної полеміки вже більше 10 років, полягає в тому, щоб визначити природу сучасної моделі системи міжнародних відносин і дати їй більш менш визнану дефініцію з погляду структурної організації.

Другою стороною цієї ж проблеми є визначення того, наскільки ця модель, що вже склалася, міцна, стійка або, навпаки, в недалекому майбутньому вона може виявитися нерівноважною і нестійкою.

На наш погляд, зміст сучасної моделі міжнародних відносин можна визначити як олігополію у сфері виконання основних системних функцій. При цьому головний критерій стійкості системи при такому підході – у найближчому майбутньому відсутність перспективи «великої війни», змістом якої може стати пряме силове протиборство двох і більших держав.

Олігополія не рівнозначна «олігархії» або «поліархії». «Олігархію» можна розуміти як «влада небагатьох». «Поліархія» зазвичай розуміється як паралельне і взаємозалежне існування декількох «центрів управління», які здійснюють «майже владу», тобто демонструють виключно високий ступінь контролю над світом в цілому, над окремими регіонами і загальносвітовими процесами. «Олігополія» в цьому сенсі не тільки далека від «олігархії», але і взагалі не має на увазі здійснення «влади» як такий.

Олігополію, що склалася у сучасному світі, можна розуміти як об’єктивно існуюче домінування невеликої групи найбільш розвинених і могутніх держав (переважно Заходу) над рештою світу у формі отримання і утримання особливих можливостей і свого роду «повноважень» по здійсненню головних загальносистемних функцій.

П. Віотті та М. Кауппі дають інтерпретацію олігополії як існування «ринку, в якому декілька фірм контролюють виробництво (або розподіл) деяких товарів і послуг [8, p. 426]. Р. Гилпін [6] також пропонує економічне тлумачення терміну «олігополія» як «недосконалого ринку», в якому кілька найбільш могутніх суб’єктів вирішально впливають на результат ринкової конкуренції, і їх існування робить можливим отримання надприбутків. К. Уолтц, використовує термін «олігополія» як до стану секторів ринкової економіки, так і до системи міжнародних відносин. Для нього олігополія є встановлення декількома суб’єктами політики високого ступеня дії або контролю над загальносвітовим положенням справ [9].

Характеристики олігополії:

Імперативним загальносистемним інтересом є забезпечення безпеки і можливостей розвитку не всіх держав, а саме основних, ключових елементів – тих, що беруть участь в становленні даної моделі системи та зацікавлені в її довгостроковому існуванні в потрібному їм вигляді.

Управляють системою також головні суб’єкти, які її створюють.

Кооперативне керування хоч би одним ресурсом. По відношенню до міжнародної системи – у самому першому наближенні – відносна безпека її основних елементів та збереження можливості для розвитку;

Домінування (без стану протидії та боротьби) потрібно бачити не абстрактно і узагальнено («в цілому», «в світі», «в світових справах» ), а конкретно, тобто переважно у сфері виконання елементами основних системних функцій у сфері міжнародних відносин.

Динамічна єдність співпраці та конкурування у середині найбільш розвинених країн Заходу та Японії як відносно єдиної групи зі східними інтересами (євроамериканська цивілізація).

Принципова (як мінімум 15-20 років середньо строкова) стратегічна єдність у клубі «великих країн». Це центр міці інтересів, а існування розбіжностей не виступає системоруйнуючим фактором.

Усі сучасні великі держави забезпечують свої основні інтереси без прямого силового протиборства одна з одною (відкинута сама можливість великої війни);

Підтримка олігополії як створення основи вигідного існування групи самих міцних країн.

Обов’язковою умовою олігополії є збереження розриву з іншими потенціальне сильними угрупуваннями, складання стану рівноваги;

Запобігання створенню ситуації рівновеликої потужності між угрупуваннями держав задає вектор загальної поведінки групи США-Европа-Япония. Це створює відомий бар’єр для розвитку жорсткої «полярності» в міжнародних відносинах і загострення суперництва між потенційно рівновеликими силами;

Таким чином, результатом розпаду біполярної структури система міжнародних відносин об’єктивно отримала вже майже готову попередню конфігурацію олігополії як домінування найбільш розвинених держав Заходу і Японії, які звільнилися від важкого тягаря довгострокового протиборства з альтернативною соціально-економічною і політичною системою.

Література: