Евро-2012 може зробити з України черговий притон

Наближається Євро-2012, і приплив іноземців в Україну щодня набирає більших обертів.

   Євро -2012 з ентузіазмом називають сходинкою до великого туризму, однак «великий туризм» мало чого справді  доброго в собі несе. За словами голови Державного агентства України з туризму та курортів, Олени Шоповалої, проведення чемпіонату збільшить число в`їзних іноземців приблизно на 30-40 %, а це значить, що віднині не лише головна вулиця Києва  буде точкою відправлення українських дівчат на проституцький конвеєр. Однозначно те, що частині свідомих українців стане не до вподоби плюндрування честі країни, і вони виступлять проти іноземців, що у нашій толерантній державі, звичайно ж, назвуть сплеском націоналізму, а незадоволених - радикальними ксенофобами та шовіністами.
   Опитування компанії Research&Branding Group, що проводилось з 10 по 20 лютого 2012 року показало, що більше половини українців(56%) позитивно ставляться до приїзду значної кількості уболівальників під час Євро-2012, однак, на щастя, це лише половина, інші ж українці, певна річ, зрозуміли всі негативні наслідки, що відіб’ються на нас у зв`язку з чемпіонатом, і не стануть стояти осторонь цієї проблеми. Величезна біда в тому, що ні влада, ні більшість українців не розуміють різниці між поняттями націоналізму і нацизму, тому несправедливо осуджують тих, хто прагне захистити інтереси держави і зберегти чистоту нації.
   Націоналізм проповідує вірність своїй нації, політичну незалежність, роботу на благо своєї держави, а головне об`єднання національної свідомості народу задля практичного захисту етнічних територій, ресурсів та духовних цінностей держави. Націоналізм спирається на національне почуття, що близьке патріотизму. У народі кажуть, що патріот любить свою країну, а націоналіст ненавидить інші народи. Однак, тут вони не цілком праві, націоналісти можуть з недовірою і нелюбов`ю відноситись до окремих національностей в силу об`єктивних причин, а не ненавидіти геть всі національності і вважати свою націю як за кращу, що власне і властиве нацизму. Навіть ті люди, що не вважають себе націоналістами часто-густо проти толерантності до іноземців,  особливо до мусульман,і їхня позиція, на мою думку, є виправданою. Мусульманський світ сам спровокував вороже ставлення до себе, відкрито зневажаючи моральні канони інакомислячих. Одним із доказів є хоча б офіційний дозвіл однієї з йорданських радикальних організацій  на викрадення і гвалтування «немусульманок». Слід також зазначити, що у ісламі існує  немало доказів з дозволами на  захват «невірних», на нице ставлення до жінки не мусульманського віросповідання, і навіть священне виправдання таким злодіянням. Іншими словами, мусульманські гості будуть без проблем вдовольняти свої інстинкти у нас в державі, з нашими жінками,  а ми, українці, маємо спокійно спостерігати як «бруднять» націю? Звичайно ж, українську владу більше хвилює матеріальна сторона питання, аби Євро збагатило державну казну і компенсувало гроші, що довелось витратити на «достойну зустріч» іноземних уболівальників з більш ніж 196 країн світу, де у кожного свої закони, порядки і погляди на моральність.
  Нормальний громадянин-патріот, спостерігаючи, як іноземці забирають робочі місця у народу, як  нешанобливо відносяться до нього, його правил і законів, поневолі пристає до ідей націоналізму, і починає-таки вважати свою націю найкращою і найчистішою. « Жиди нам  скажуть і покажуть, що націоналізм- це погано, а чурки та хачі підтвердять». Розглядаючи ситуацію в корені, стає зрозумілим, що відсутність толерантності, і навіть вороже ставлення до певних народів є лише логічною захисною реакцією на анархічні порядки приїжджих іноземців, а ніяк не безпідставним вибухом націоналізму.
  Націоналізм – це етнічний патріотизм, в основі якого покладене почуття любові до свого етносу, однак за своєю суттю націоналізм дещо радикальніший і має свої відмінності. Якщо націоналізм - це любов до нації, то патріотизм має на увазі любов саме до Батьківщини. Будучи патріотом, людина добре ставиться до усіх націй в межах своїх етнічних територій, а націоналіст виділяє для себе лиш одну свою націю, ставлячи її інтереси вище за інтереси інших націй. Патріотизм – одна з опор націоналізму, з цього почуття націоналізм ніби витікає, однак у результаті виходять геть різні речі, це як папір, і  дерево - у чомусь схожі, але далеко не одне й те саме. Не обов’язково вибирати між націоналізмом і патріотизмом, людина може спокійно поєднувати у собі декілька почуттів. Наприклад я - політик - націоналіст і ставлю інтереси свого народу вище блага інших народів, що живуть на території моєї країни, яку я люблю всім серцем і якій я відданий, отже я і націоналіст, і патріот. Націоналізм і патріотизм взаємозалежні. Візьмемо того ж Гітлера, якщо судити за його вчинком, через який він почав війну, то зрозуміло, що він патріот - націоналіст своєї країни, адже робив усе йому на благо, при тому що результат його діянь був «несприятливим» для інших народів, тобто по відношенню до інших - він був нацистом. Так має бути і в Україні. Якщо інтереси приїжджих якимось чином ущемляють права українців, то народ має повне право  на вороже ставлення, і навіть прикладення фізичної сили по відношенню до іноземців, якщо виникає реальна загрозлива ситуація.
  Україно - та російськомовні ЗМІ «націоналізмом»  останнім часом називають шовінізм і ксенофобію, які роблять акцент на перевазі однієї національності над іншими. Така квазіінформація дезорієнтує суспільство, настроюючи його негативно проти найменших проявів націоналістських ідей і пропагуючи сліпу толерантність до іноземних гостей. Суспільство саме собі риє яму. Сьогодні всі забули про ідеї, які справді є головними у націоналізмі, - це ідеї державності, самостійності, незалежності. У націоналізмі головними засадами є форма й засіб організації повноцінного життя народу, під яким розуміють не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. Націоналісти не намагається довести зверхність  лише своєї нації, вони обстоюють права усіх етнічних угрупувань народу.
  В Україні націоналізм сприймають консервативно, через призму політики Радянського Союзу, де націоналізму не було. Радянська влада подавляла і засуджувала будь-які натяки на спроби поставити інтереси своєї нації вище за  інших, бо ж це суперечило основним догмам державної політики: єдиній ідеології, колективізації, врешті-решт самому «культу Сталіна». На єдності  п’ятнадцяти союзних республік КПРС власне і будувала свою політику, не даючи жодній з націй право на самоствердження. За Радянського Союзу людям частіше говорили те, що вони хотіли почути, ніж те, що було насправді, їм просто не давали права на власну думку. Одним із негативних наслідків такого режиму стало неясне ставлення народу до ідей націоналізму. Багатьом українцям, та й іншим пострадянським народам важко уявити що із себе представлять націоналістичні засади, тому вони слухняно ковтають ту інформацію, якою їх годують ЗМІ, і ті, хто за цим стоять. Зовсім інша ситуація склалась у Західній Європі, де націоналізм вітався як у дорадянські, так і пострадянські часи. Саме позитивне ставлення до принципів націоналізму допомогло таким країнам як Великобританія, Німеччина, Австрія, Франція, Італія стати світовими лідерами.
  Через хибне розуміння суті націоналізму, люди охоче пристають до ідеї толерантності, на яку дивляться крізь рожеві окуляри. Столиця стає притоном для іноземних мігрантів. Вагому частину злочинів вчиняють особи, які прибули до столиці з-за кордону, і їх кількість з кожним роком зростає. Якщо в 2004 році на рахунку іноземців було 133 злочини, то в 2007-му зафіксовано 607 випадків. Щодо кількості адміністративних правопорушень, скоєних цією ж групою осіб, то тут  також спостерігається тенденція до збільшення: 2006 рік — 6059 фактів, 2007-й — 9867, а в першому кварталі 2008 року вже 3076. Найбільше навантаження у столиці з боку нелегальних мігрантів, яких у 2007 році було  2292 осіб, або ж кожний шостий у країні (у 2007 році в Україні зафіксовано 13489 нелегалів). Найбільшу кількість таких порушень вчиняють вихідці зі східноазійських країн — Азербайджану, Грузії та Китаю, ті самі «хачі» та «чурки» про яких зазначалось вище.  Відповідно за 2008-2011 роки ця статистика мала б суттєво збільшитись, однак влада приховує офіційну дані за останніх 4 років, ясна річ, тому що боїться масових  національних виступів, натомість публікує статистику, де йдеться про те, що «українці-нацисти» вчиняють численні  злочини проти іноземців . А влада собі безсовісно продовжує закликає нас бути толерантним і дружелюбним народом.
  Кажуть, що патріотизм – благородне почуття, поки воно не перетворюється на націоналізм, а націоналізм благородний, допоки не стає нацизмом. Можливо і так, однак важливо аби всі українці без винятку зрозуміли, що націоналізм - це не нацизм, і що любити свою націю більше за всіх, піклуватись про її мову, традиції, культуру, захищати свій народ і кордони від анархізму іноземців потрібно, по-перше, щоб у інших країн не виникало хибних асоціацій з Україною на кшталт: легковажні жінки, слабкодухі чоловіки, нещасна країна , і по-друге, щоб не асимілюватись як нація, зберегти себе як народ. Тому вже сьогодні  ми маємо відійти від ідей національної толерантності, відкинути рожеві мрії про добродушних і порядних іноземців, що нас поважають, і подумати нарешті про СВІЙ, а не про ЧУЖИЙ народ.
  Важко з упевненістю сказати, чим обернеться для нас славнозвісне Євро-2012, і наскільки збільшиться прихована статистика злочинів, однак у будь-якому випадку українці мають поглянути на туризм з іншого боку, на секунду забути про наживу, і подумати про своїх дочок, сестер, матерів, які в очах іноземців постають привабливою приманкою і можливістю відчути себе господарями на Україні.