Хто я?

«Пам`ятайте, що я маю звичку або перемагати, або залишатися на полі бою».

Я не хочу зараз малювати красиву картинку відкритої і простодушної людини, мені легше подати все без зайвого цукру. До ідеалу мені  далеко. Я людина нестримана, із нелегким характером і великими амбіціями. Я не звикла піддаватись стороннім навіюванням та уважно прислухатись до чужих думок. Мені дістались гени надскладної і егоїстичної людини, з другим я намагаюсь боротись. Я не філантроп, а ті хто поруч, для мене більше ніж люди. Я звикла до останнього виборювати право голосу і перемогу, поразка для мене - тяжкий біль, який я щосили намагаюсь втамовувати, однак  емоції іноді вищі за мене. Не перестаю дивуватись, наскільки сильними вони бувають, приглушуючи голос розуму і здорового глузду. Мені не чужі образа, роздратованість, помста. Усе своє свідоме життя я підіймаюсь сходами марнославства, щось комусь довожу, сперечаюсь, веду вічну боротьбу, однак іноді стомлююсь і починаю думати, а чи має це сенс? Роки ідуть, однак моя жаха до суперництва і лідерства в усьому, як і раніше залишається моїм одвічним супутником тернистими шляхами до першості.  «Твоє має бути завжди зверху», «ти надто впевнена у собі» - далеко не весь перелік цитат, які склали люди про мене. Навіть не знаю, варто цим пишатися, чи ні. Як бджолу на мед, мене тягне до людей, які здатні мені протистояти, здатні не бути слабшими за мене. Це може здатися дивним, і навіть абсурдним, однак я називаю речі своїми іменами. Ніколи не зраджувала своїй вірі та принципам. Я рідко залишаюсь непоміченою, і це мені не завжди на користь, та що я можу з собою зробити, коли є що сказати, і знаєш як відповісти. Ніколи не покину друга в біді, не посмію зводити наклепи заради спасіння власної шкури, ні за яку ціну не вдам із себе тупої ляльки, аби комусь сподобатись. Так, доречно зараз буде згадати життєву істину: «ніколи не кажи ніколи», але все-таки.  Я можу бути відданим другом, люблячою дівчиною, вдячною дочкою. Іноді я роблю людей щасливими, трапляється, що додаю нещасть, одні мене люблять, інші ненавидять, але ніколи не буває так, щоб людині було просто байдуже. Я звикла працювати і покладатися в першу чергу лише на себе, зараз я вдячна, що мене у свій час пустили у вільне плавання. Підсвідомо я боюсь видатися дурною, боюсь не досягти того, чого всі від мeне чекають, боюсь не закохатись. Свої страхи я сховала дуже глибоко, так, щоб ззовні виглядати завжди сильною, незалежною та самостійною, і мені це, на щастя, вдається. Я, мабуть, ніколи не зможу стовідсотково довіряти людині, навіть якщо це буде мій власний чоловік. Хто я?- Я в’язень своїх стереотипів та принципів, я борець за автономне життя, я- те, що я сама із себе зробила.