Лізинг – віагра для бізнесу

Про лізинг багато сказано, написано та говориться, але лише у певних бізнесових колах, які відчувають на собі усі переваги та недоліки цього механізму.

На ринку фінансових послуг України лізинг є досить новим інструментом. Більшість громадян уявлення не мають, як це працює. Насправді ж нічого складного немає. Лізинг всебічно використовують країни з розвинутою економікою та  налагодженою інфраструктурою. Механізм лізингу не може функціонувати у нестабільних державах, наприклад, в Афганістані, оскільки основна умова лізингу – наявність постійних ресурсів виробництва. Лізинг дозволяє оновлювати основні виробничі фонди, не відволікаючи оборотні кошти підприємства. Тобто надає можливість отримати кошти без втрат у виробництві та обмежень лізингоодержувача в банківському кредитуванні.

Певною мірою лізинг можна порівняти з кредитуванням. Проте, на відміну від кредиту, лізинг здебільшого не передбачає додаткового забезпечення з боку отримувача майна. При оформленні лізингу документальна частина не настільки велика, як за оформлення кредиту. За умовами лізингу матеріальні блага під заставу не надаються. Лізингодавець залишається власником предмета лізингу до кінця строку договору. Це надзвичайно важливо для середнього і малого бізнесу, який не має «зайвих» активів для застави.

Якщо розглядати можливості лізингу для бізнесу, то цей інструмент вирішує одразу декілька питань. В Україні зношеність основних фондів сягає 60-70% , і оновити їх можливо лише через лізингове фінансування. Така практика поширена в усьому світі, тому що власних коштів чи відповідного заставного майна підприємства просто не мають. Не кажучи вже про впровадження новітніх, високих технологій, енергозбереження, тощо. За оцінками Міжнародної фінансової корпорації потенціал лізингового ринку в нашій країні становить близько 100 мільярдів доларів.

В Америці, в середині минулого сторіччя, та пізніше в Європі лізинг розвивався надзвичайно високими темпами завдяки, перш за все, створенню системи пільг та заохочень (прискорена амортизація, тощо).

В Ізраїлі, останнім часом, лізинг став одним з основних способів придбання громадянами новеньких авто та заміни старого авто на нове. Цей процес набув таких обертів, що вже складено рейтинг найпопулярніших класів автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу. 50% автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу - це сімейні автомобілі, 25% - компактні автомобілі, і решта 25% - це мінівени, автомобілі представницького класу і джипи. Високий відсоток сімейних автомобілів зумовлений тим, що в приватному лізинг клієнт може вибрати більш сучасну і містку машину - таку, яку він не зміг би дозволити собі придбати одночасно. Цією ж причиною обумовлена велика кількість престижних автомобілів, придбаних за системою приватного лізингу, - покупець просто може собі це дозволити.

В Україні ж лізинг розвивається всупереч всьому. Незважаючи на велику кількість перешкод, які створювалися на його шляху, починаючи з перших кроків у 1995 році, у цього інструменту і досі великий потенціал. Внаслідок сумнівної політики основний показник «рівень проникнення лізингу в основні засоби» становить в Україні 2-3%. Для порівняння, в Європі в середньому цей показник становить не менше 20%.

Вітчизняний лізинг, хоча й існує на законних підставах з 2003 року, поки що не працює на повну силу. Ні раніше, ні сьогодні лізинг не претендує на будь-які преференції, лише очікує справедливого ставлення до нього з боку держави та регуляторних органів. Наразі основні труднощі у практичному застосуванні лізингу створюється недосконалим нормативно – правовим забезпеченням.

Також, однією з проблем ефективного впровадження лізингових відносин є досить дорога нотаріальна реєстрація договорів. Державне мито за цю процедуру складає 5 % від вартості договору.

Система, в якій працює державний регулятор небанківських фінансових послуг на даний час, працює на уповільнення, а не на розвиток ринку лізингу. Це проявляється у тому, що держава фактично не пропускає нові компанії на ринок, знижуючи тим самим конкурентність цього бізнесу та «консервуючи» ставки. Десятиріччями регулятор не оновлює підходи до збору та налізу статистики, не приймає пропозиції ринку щодо удосконалення застарілої нормативно-правової бази.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи вимоги адміністративної реформи Президента України і курс на децентралізацію управління потрібно зрозуміти, що у запровадженні лізингових відноси є проблеми які потрібно вирішувати на законодавчому рівні і Комітет Верховної Ради займається цим питанням. Але є питання які можливо вирішити на рівні нормативно – правових актів Національної комісії і таку роботу повинен оперативно проводити регулятор за участю представників фінансових ринків. Адже, зміна статусу та назви регулятора, була здійснена з метою якісного покращення підходів до методів регулювання. Потреба в скасуванні вимоги  подання звітності на дискетах в час інтернету та високих технологій, зрозуміла сьогодні кожному.

На законодавчому рівні потрібно надати можливість молодому та амбітному ринку отримати простір для розвитку, але пропозиції законодавчих змін повинні надходити від Національного регулятора. Сьогодні лізингодавцям (навіть провідним світовим корпораціям, які зайшли в Україну з надією на провадження тут бізнесу європейського типу), надзвичайно важко виконувати свою функцію – розвивати малий та середній бізнес, створювати нові робочі місця, фінансувати інноваційні технології, виводити українські виробничі компанії на новий рівень та завойовувати ринки збуту.

Не потрібно різати курку, яка несе золоті яйця. Адже процес державного регулювання повинен сприяти розвитку одного з пріоритетних напрямків ринку фінансових послуг – лізингу, тому що різноманітність послуг породжує конкуренцію, а конкуренція тільки покращує послугу.

Наш український бізнес дуже терплячий і живучий, але не потрібно зайвий раз випробовувати його на міцність. У взаємовідносинах регулятора та фінансового ринку повинно домінувати лікарське гасло «головне – не нашкодити». А ще краще це гасло удосконалити – «головне  –  не нашкодити та допомогти».