Друга державна мова?!

В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. Олександр Олесь

Останнім часом в Україні склалася така практика, що перед виборами чи то парламентськими, чи то президентськими,  лідери певних політичних сил, з метою збільшення своїх прихильників, піднімають мовне питання. Сьогодні, в черговий раз спостерігаємо таку ж картину. Перед українським народом, завдяки політичним силам постає дилема вибору, скільки повинно бути державних мов в Україні: одна чи дві?
На мою думку, питання має поставати в іншому формулюванні, а саме: «Чи потрібна друга державна мова  Україні?»
На мою думку,  в Україні має бути одна державна мова – українська.
Прикладом для нас має бути те, що внаслідок багатовікового приниження рідної мови українців, насильного ополячення та русифікації, тобто у найважчі для української держави часи, державні мужі намагалися повернутися до українського коріння та української мови.
Слід зазначити, що українське законодавство про мову бере свій початок від березня 1918 p., коли було прийнято Закон Центральної Ради про державну мову. У ньому зокрема вказувалося: «Всякого роду написи, вивіски... повинні писа¬тися державною українською мовою... Мовою в діловодстві має бути державна українська...»
Звичайно з втратою незалежності цей закон теж втратив силу, проте український народ не втратив віру в перемогу свого, рідного, українського та української мови.
Згодом у Декларації про державний суверенітет України, прий¬нятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 p., серед іншого вказувалося: «Українська РСР забезпечує націо¬нально-культурне відродження українського народу, його істо¬ричної свідомості і традицій, національно-етнографічних особ¬ливостей, функціонування української мови в усіх сферах сус¬пільного життя».
Згідно зі ст. 10 Конституції незалежної України, прийнятій 28 чер¬вня 1996 p., «Державною мовою в Україні є україн¬ська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціо¬нування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 р. дав таке тлумачення цього та інших пунктів Конституції: «Таким чином, положення Кон¬ституції України зобов'язують застосовувати державну — українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, у роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, пред¬ставницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України».
Отже, так склалося історично, що «українська мова» пройшла свій довгий, тернистий шлях до того моменту як вищевказані положення було закріплено на законодавчому рівні в нашій державі.
 Що стосується  тих прибічників російської мови, які стверджують, що вони не розуміють українську, не можуть нею оволодіти… В даному випадку буде досить доречним згадати 1991 рік.
Саме з проголошенням незалежності в Українській РСР та створення самостійної держави – України, тодішні можновладці з метою збереження своїх посад раптом заговорили українською мовою.
Свого часу російськомовний Леонід Кучма, ставши Президентом України, порівняно непогано вивчив державну мову, показавши приклад чиновникам, які почали наслідувати главу держави. Зараз вже мало хто пам’ятає, що Леонід Кучма, після обрання Президентом українською мовою розмовляв трохи краще, ніж зараз Азаров. Але ж вивчив! Оволодів мовою держави, яку очолює і Віктор Янукович. Захотів політичної кар’єри – вивчив!
Опозиційний лідер Юлія Тимошенко, для якої українська мова також не була рідною, вивчила так, що зараз її україномовною ораторською майстерністю захоплюється не тільки Україна, а весь світ. І таких прикладів безліч.
На мій погляд, проблема не в мовному середовищі, в якому проживає людина, а перш за все у вихованні і патріотизмі.
Російську мову необхідно вивчати в школах України, виділяючи їй необхідні години. Наші нащадки мають право на вільне володіння російською мовою поряд з українською.
Більше того, законодавством України захищається російська мова та мови національних меншин, зокрема, Конституцією України у ч. 3 ст. 10 передбачено, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Що стосується  національних меншин, то міжнародні правові документи вимагають від останніх володіти мовою країни проживання.
Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови й мови меншин від 05.11.1992 р. зазначено: «Захист і розви¬ток регіональних мов або мов меншин не повинні проводи¬тися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх».
У першому пункті Гаазьких рекомендацій щодо прав національ¬них меншин на освіту, прийнятих під егідою Організації з безпеки та співробітництва в Європі в жовтні 1996 p., наго¬лошується: «Разом з тим особи, які належать до національ¬них меншин, зобов'язані інтегруватися в більш широке сус¬пільство держави через належне володіння державною мо¬вою».
Отже, спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцент¬рувати весь його інтелектуальний потенціал і, таким чином, у процесі історичного розвитку переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу.
Таким чином, наявність кількох офіційних мов – не вирішує проблеми у державі і є неефективним інструментом у вирішенні мовних і національних проблем.