Обережно, корпоративна етика в ДонНУ!

Схаменись!

Студенти мають стати справжніми патріотами ДонНУ. У цьому твердо впевнено керівництво вишу, що відповідним рішенням Вченої Ради затвердило реалізацію проекту під гордою назвою «Я — патріот ДонНУ!». Однією із складових якого є прийняття Кодексу честі студента, знову ж таки адміністрацією запропонованого. Відраховуючи останні дні, коли критичний аналіз ще не є ознакою антипатріотичної поведінки, спробуємо уважно роздивитися епохальний документ.

Цілком можливо, що керманичі просто хотіли показати: попри спроби клятих маргіналів фальсіфікувати волевиявлення науково-педагогічного колективу, розповсюджувати плітки та іншими методами роздмухувати скандали навколо славного імені Донецького національного університету, «формування системи демократичних взаємовідносин із високим ступенем етичної гідності...» триває. А може то був черговий захід для галочки, бо виховну роботу проводити ж треба, а звідти й звітувати перед чисельними інституціями. Так чи інакше, тристорінковий проект Кодексу підготовлено і невдовзі буде імплементовано. Що нас чекає? Поїхали!

Перше ж враження після роздрукування: завеликий обсяг тексту або «многа букаф». До того ж, одним із перших пунктів стверджується зобов’язання знати та дотримуватися ще і Уставу, Правил та інших нормативних актів. Що, здається, ніби непомітно натякає: доведеться читати й їх. Тож можна передбачити, що така паперова купка ймовірно стане жертвою синдрому «ліцензійної угоди».

Окремо додам, що і доступ до всіх тих паперів не те, щоб обмежений, але за ними треба ще побігати. Крім того, час від часу з’являється думка, що автори переплутали та змішали Положення про використання Кодексу та безпосередньо ті зобов’язання, що бере на себе його підписант.

Дуже цікавим видається реалізація Кодексу, яка передбачає, що студенту, який зганьбив честь та гідність, загрожує товариський осуд на відкритому комсомольскому, тобто студентсько-самоврядному засіданні. Що, в принципі, дозволяє із чистим сумлінням саботувати необхідність «усвідомлення себе повноправним суб’єктом студентського товариства та підтвердження прихильності загальноосвітнім цінностям». Але, уявимо, що розгляд справи судом честі є найгіршою плямою на репутації та жахом кожного студента, і продовжимо.

Наступне, що кидається в очі — завелика кількість розмитих та оціночних термінів, що не піддаються однозначному тлумаченню, принаймні у тексті Кодексу: «загальнолюдські цінності»,«висока академічна культура», «зобов’язання студента», «загальноосвітні цінності» та інші.

Загрозливим є оперування такими поняттями, як «справжній патріот ДонНУ», «імідж свого навчального закладу» тощо. Якщо відкинути дрібні деталі, то в найліпшому випадку це зазвичай зводиться до старого «не выносить сор из избы». І в будь-який момент може перетворитися на ще один репресивний механізм переслідування будь-чого, що відхиляється від генеральної лінії партії, тобто корпоративної культури, та цензурування вихідної інформації. Що прямо суперечить принципам свободи думки, критичного мислення та незалежності академічного середовища.

Не краще виглядає і стаття щодо охайності в одягу, поведінці та думці. Бо що то таке, хто буде це визначати, яким чином та за якими критеріями невідомо. Ще більше питання, як це корелюється із Конституцією України, Європейською конвенцією з прав людини та Всесвітньою декларацію прав людини.

Абсолютно незрозумілими є положення щодо обов’язкової участі у наукових дослідженнях, виявлення співчуття до соціально незахищених, зайнять фізкультурою та дотримання здорового способу життя. Окрім імперативності, що по суті є прихованим та незаконним примушенням, знову відсутні будь-які критерії. Чи вважається компілятивна стаття у студентському збірнику науковим дослідженням, чи можу я, проявивши співчуття до соціально незахищених, допомогати їм на екзамені, яким чином інваліди та люди, що за медицинськими показниками звільнені від фізичних навантажень, мають займатися фізкультурою, чи навіщо це, наприклад, людям, що свідомо сповідують філософію самознищення?

У США, звідки до нас і прийшла мода на кодекси, найбільш часто він зводиться до письмового зобов’язання студента не приймати будь-якої допомоги на екзамені та подекуди сповіщати про тих, хто таки мухлює. І, хоча кодекси мають багато університетів та коледжів Сполучених Штатів, реально працює він лише в одиницях, як Rice чи Princeton, що майже уособлюють таку систему "джентельменських угод".

Насправді, дуже класно, коли екзамени та тести проходять без викладачів-наглядачів, а якусь модульну контрольну ти можеш спокійно виконати за пляшкою кави вдома. Проте, не слід забувати і про негативний досвід американської практики, з якого можна зробити висновки, що кодекс найліпшим чином проявляється стосовно саме академічної честі та працює лише тоді, коли є довіра до його справедливості, неупередженості та сили. І не забувати, що кодекс не є панацеєю чи обов’язковим атрибутом, бо Harvard та Yale чудово вправляються і без нього.

Чи можливе таке в ДонНУ і чи звідти вирішили почати? Ще одне сумнівне питання. Складно уявити, що одні студенти будуть фанатично слідувати постулатам, у той час коли інші різними неморальними шляхами продовжуватимуть здобувати дипломи. Може варто нашим провідникам, забувши про владні та матеріальні інтриги, власним прикладом показати, що таке честь та гідність?

Коротше, я абсолютно впевнений, що Кодекс приречений стати мертвонародженим документом, як в силу внутрішніх та зовнішніх протиріччь, так і в силу намагання спустити його згори в адміністративному порядку. Проте треба додати бюрократичного конструктиву, бо інакше моветон: ст. 5-8 є тавтологічними і можуть бути об’єднані, теж саме стосується ст.9 та 13, ст.10 та 11 є частними випадками ст.5, у ст.18 не зазначено конкретної санкції за порушення, бо розгляд то процес, а не вирок, і так далі...