Цього року зима не замітає темних вулиць України снігом, не виморює хвороботворних вірусів та бацил тріскучим морозом
Здається, що непривітна погода пригнічує людей, які
вже втомилися від сірості та буденності. В такий час особливо хочеться яскравих
вражень і святкового настрою та чарівної казки.
Можна знайти в Києві місця, де відпочиваєш душею і одним з таких місць
без сумніву є галерея „Art-mix”, що розташована за
адресою вул. Мельникова, буд 6. Якщо пройти крізь арку монументального сірого
будинку й відкрити двері, що ведуть в галерею, то одразу втрапиш в полон
яскравого настрою і кольорів. В галереї „Art-mix”
розпочалася виставка „Різдвяна казка” художників Альони та Євгена Крутоголов та
Світлани Севостьянчик.
Відкриваючи
виставку галерист Тетяна Грекова сказала: „Це остання виставка в 2011 році. Ми
постаралися створити казковий настрій, бо розпочинаються улюблені з дитинства
різдвяні і новорічні свята. Виставлені картини повертають нас в світ дитинства
і кожен з нас може ще раз пережити ці солодкі миті, й зануритися у теплі
спогади!”
Зі стін на людей
дивляться фантастичні створіння, юні феї та казкові міста. На перший погляд, дещо наївні, хтось навіть
скаже: „Мультяшні!”, але скільки добра, світла, неземної мудрості та надії в
очах персонажів картин Альони і Євгена Крутоголов. Їх характер розкривається
через малесенькі деталі, як то позиція ніжок малечі чи ледь помітна тінь смутку
і беззахисності у виразі облич (написати, що в казкових тварин морди – не
піднімається рука). Філософські нотки вдало врівноважені кольором. Картини
цього творчого і сімейного дуету, наче саме життя – журба і радість йдуть
поруч, тісно переплітаються тривога і сподівання. Альона Крутоголов називає
свої роботи „правильною інтерпретацією реальності” і своєю спробою „бути
щасливою”.
- Чому саме ви розфарбовуєте персонажів
своїх картин (котиків, мишок, однорогів) такими яскравими фарбами? Ви їх дуже
любите?
- Дуже люблю!
Погодьтеся, що тварин любити простіше ніж людей – вони милі, гарні і беззахисні.
Навіть не самі добрі люди обожнюють своїх домашніх улюбленців, бо тварини
приймають їх в будь-якому настрої і беззастережно віддані людям. А для того,
щоб звірята виглядали краще, якось веселіше, я їх, по можливості, прикрашаю
всіма доступними мені способами. Я пишу „ідеальні обличчя звірів”, їх
внутрішній стан, бо хто добрий і хороший, то той має бути красивим.
- Ви хочете щоб у людей були такі ж добрі
обличчя як і на Ваших картинах?
- Дуже цього
хочу! Це було б ідеально!
- А для кого Ви пишете свої картини, хто
Ваша цільова аудиторія?
- Це люди, які
не втратили свою внутрішню дитину. Ці картини подобаються дітям, батькам цих
дітей і прогресивним бабусям (сміється).
- На Вашій картині „Бик і дитя” людина
виглядає геть беззахисною, що Ви хотіли сказати цим полотном?
- Мені
хотілося написати дещо містичну картину. Люди великі і вони „нависають” над
тваринами, а в дитинстві все навпаки. Дитина наче знаходиться під захистом бика.
Бик символізує собою природу і показує наскільки мала і беззахисна людина, попри
всі її намагання бути „царем природи”. Мені хотілося створити картину ідеальних
стосунків між людиною і природою, коли людина захищена.
Світ на картинах Світлани Севостьянчик
наскрізь пронизаний романтикою і жагою життя. На полотнах яскравоволосі героїні
і затишні вулички міст, Монмартр як ідеальне місце для кохання й творчості і
багато квітів. Картини дещо наївні й „несучасні”, але хіба це вада в нашому
наскрізь пропахлому бензином світі?
- На
відкритті виставки, Ви сказали, що не є професійним художником, що ж Вас
підштовхнуло до малярства?
- В мене була
велика наука і великий бізнес, але завжди відчувала потяг до мистецтва. І от
три роки тому я відчула надзвичайно гостру потребу взяти до рук пензля. Для
мене це стало ще одним іспитом, як для особистості. Я малювала завжди і вірю в
те, що фарба витягає з будь-якої проблеми. На мою думку, сьогодні люди не
вміють слухати, бачити і бути щасливими, а фарба допоможе їм повернути це
вміння. Я відкрила школу для дітей, бо вони зараз дуже самотні й знаходяться в
стресовому стані. Їхні проблеми я коректую за допомогою кольору. Мої картини
ніколи не будуть не кольоровими і на них ніколи не буде зображена, вибачте за
приклад, корова з виваленими нутрощами.
- Яку ціль Ви поставили перед собою почавши
писати картини?
- Я хочу
передати своїм рідним, друзям, знайомим просто людям свій оптимізм і свою
радість. Я хочу, щоб до всіх зазирнуло добро. Я буду щаслива, коли мою картину
повісять на кухні і в дітей з’явиться гарний апетит. Я не ставлю перед собою
завдання самовиразитися, це я зроблю пошивши собі нову спідницю. Але спідниця
вийде з моди, а частинка мого серця, моє добро, сподіваюся, ніколи.
- Картина „Розмова з донькою”
автобіографічна?
- Мені дуже
подобається займатися з підлітками. Вони, ще раз повторюю, дуже самотні, не
дивлячись на те, скільки людей їх оточує. До мене, в школу, приходять
надзвичайно обдаровані діти. Хтось з них обдарований математик, інший
талановитий спортсмен, але вони „затиснуті” і не вміють спілкуватися, радіти,
бачити світ. Так і ця картина зображує підліткові проблеми, але завдяки
традиційним цінностям, які символізує старий шахтарський ліхтар, вихід буде
знайдено. Я вірю в перемогу добра!
Описувати
кожну картину, то невдячна справа. В народі кажуть: „Краще один раз побачити,
ніж сто разів почути!”. Виставка буде відкрита до кінця січня, тож не гаймо
часу і занурюємося в новорічну казку і різдвяний настрій.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.