Ми вже звикли все ділити з Росією. Звитяги і перемоги завжди сприймаються як спільні надбання. Адже ледь не кожен українець на якусь десяту росіянин і навпаки. Так вже склалося, що культури наші десь об'єднувались, десь впливали одне на одного, так вже і
Наприклад для Єпифанія Славинецького, українського поета, перекладача, богослова, та перекладача Арсенія Сатановського московський меценат Ртищев побудував Андіївський монастир у своєму маєтку на Воробйових горах, де вони організували школу. Білорус, випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький був вчителем царських дітей. Він вніс чимало українських традицій в царську родину.Цар Федір, його вихованець носив український кунтуш, голив бороду; при ньому, як писав сучасник, «почався політес з маніру польського» (польським називали українське).
Читали в Росії й українські книжки - “Требник” та “Лифос” П. Могили, твори І. Галятовського, М. Смотрицького, І. Гізеля та ін. “Руно орошенное” Д. Туптала витримало 8 видань. Навіть вчилися росіяни занашими підручниками - Граматика М. Смотрицького та “Історія’ І. Гізеля були обов’язковими в московських школах.До українських учених зверталися по допомогу для виправлення священих книг.
Українці здобули великий авторитет, як педагоги: для новозаснованих слов'яно-латинських шкіл наказав Синод вирядити з Києва вчителів, адже «у Києво-Печерському манастирі мешкають мужі, здатні до вивчення філософії, реторики та піїтики». Всіх їх наказано негайно вислати до Москви. Українські вчителі приносили свої методи навчання, , українську вимову, яка панувала в Москві в XVIII ст. Зараз таке складно уявити, але в середині XVIII ст. письменник Сумароков скаржився, що українці-педагоги зіпсували російську мову, тому що всі школи були переповнені ними.
До Росії переходили українські вчені: один із перших економістів, глухівчанин А. Рубановський, що вчився в Лейпцігському університеті; агроном Є. Десницький, Г. Бужанський, що видав ботанічний словник; орієнталіст С. Тодорський.
Україна дала велику кількість ієрархів, які стали на видатних постах: єпископ Стефан Яворський став митрополитом Рязанським, «місцеблюстителем» патріяршого престолу, президентом Святішого Синоду; ректор Київської Академії, Теофан Прокопович, став заступником президента Святішого Синоду і автором «Духовного Регляменту» — трактату, що узаконив владу царя над Церквою. Він був автором і іншого видатного трактату: «Правда воли монаршей», який став підвалиною російського самодержавства.
Щороку цей процес русифікації поглиблювався. Український патріот Дмитро Туптало став визнаним Російською Церквою «русским» святим; українець В. Капніст став «русским» поетом; українці — Березовський, Бортнянський та Ведель — стали творцями «рус-ской» музики; Боровиковський — батько з сином — стали «гордощами русского мистецтва».
Російський дослідник А. Архангельський так характеризував вплив України XVII ст. на Москву: «Кияни, не зважаючи на упередження супроти них у Москві, з другої половини XVII ст. були господарями становища в Московській Русі, найкращі, найвидатніші її діячі».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.