По-пластунськи

"Молоде покоління вже геть не те..." - часто чуємо ми нарікання з вуст тих, хто провів своє дитинство з червоним галстуком навколо шиї. Можливо так воно і є, адже сьогодні просто очі розбігаються від кількості гуртків і секцій, але далеко не всі вони вих

У 1908 році, засновник скаутського руху Бейден - Пауел видав книжку «Скаутинг для хлопців». Українською мовою її переклав Олександр Тисовський, один з засновників перших пластових гуртків. Незалежно від Тисовського пластові гуртки почали також створювати Іван Чмола та Петро Франко, син того самого Івана Яковича. 

Заснована організація була 1911, 12 квітня 1912 року була прийнята перша Пластова присяга на вірність Богові та Україні. Протягом 1912 року пластові гуртки поширились по всій Галичині. Влада Австрії ставилася прихильно до створення спортивних молодіжних організацій, і тому підтримувала діяльність «Пласту». За три роки діяльності відомості про «Пласт»   поширились по всій Західній Україні, ось чому виникла потреба в центраізації їхньої діяльності. 12 лютого  1914 року, у Львові було скликано Пластовий З'їзд, на якому було створено керівний орган Пласту — Центральну Пластову Управу ЦПУ провела реєстрацію всіх пластових осередків, та розділила їх на 11 округ. З початком Першої свтової війни більшість пластунів зголосилися воювати в лавах Січових Стрільців. Загалом -  2,5 тис. людей з «Соколу», «Січі» та «Пласту» приєдналися до військової формації. Розквіт діяльності гуртків відбувався  за часів УНР, Скоропадського, Директорії. За часів другого пришестя УНР  пластуни склали ядро старшинських кадрів новоствореної Армії УНР. Після поразки уряду Народної Республіки «Пласту» дозволили існувати тільки в Галичині та Волині, але із цензурою пластових підручників та під наглядом польської поліції. В таких умовах легально організація проіснувала до 1930 року. Силами стрийського та львівського «Пласту» було відновлено та впорядковано могилу УСС на горі Маківці. До розвитку «Пласту» доклали руку також провідні діячі Української греко-католицької церкви. Митрополит Андрій Шептицький надав пластунам площу на горі Сокіл, де до наших днів збереглася одноіменна пластова оселя.

Після офіційної заборони організація не припиниа своєї діяльності. Напевно з цього часу почалася діяльність, яка викликає найбільше обурення , а саме співпраця з ОУН. Робота  «Пласту» полягала   у поповнюванні організації націоналістів  кадрами, які були патріотично настроєні. Пластуни могли вільно пересуватись містами та передавати політичним в'язням їжу та націоналістичну літературу  Пластові осередки виконували роль «опорних пунктів» для членів ОУН, які переходили кордон і опинялися у незнайомій місцевості. Крім того, «Пласт» значно полегшував працю ОУН завдяки тому, що міг вести пропаганду серед молоді у навчальних закладах.  Через співпрацю з ОУН, багатьох пластунів було закатовано , а за часів радянської окупації — вислано в Сибір.

Сьогодні робота "Пласту" має неодназначну оцінку суспільства. З одного боку гуртки вважаються «кузньою кадрів ОУНівського терору», як висловися письменник Олесь Бузина. Неоднозначно сприймається й те, що пластунів карають за вживання російських слів,  це вважається черговим проявом націоналізму. Проте з іншого боку «Пласт» нараховувує близько 10 000 членів в Україні та близько 3000  закордоном. День народження організації у 2007 році  святкувало близько 1200 канадців. А це говорить про те, що виховання в національнопатріотичних традиціях користується попитом, хто б там що не казав...