Українська владна олігархія. Як довго вона існуватиме?

Що твориться в українській політиці та суспільному житті можна давно вже назвати показовою грою окремих кланів( груп тиску), які поки що беззаперечно вірять у свої засоби збереження влади.

Що твориться в українській політиці та суспільному житті можна давно вже назвати показовою грою окремих кланів( груп тиску), які поки що беззаперечно вірять у свої засоби збереження влади та маргінальність дій громадян. В дані статті я хочу поставити головне питання: На скільки довго триватиме ця гра проти громадян України, і коли вона закінчиться, що  з цього буде.

  Перш ніж відповісти на питання, поцікавимося, які умови цієї всеукраїнської закритої гри та хто є головними акторами. Особливості політичної системи України, які пов’язане із державними змінами на шляху до демократії. Після здобуття незалежності в Україні, майже всі ресурси влади отримала колишня партійна еліта, що стало приводом до політики збереження на набуття. Це означало тільки одне, починаючи із Л. Кучми та його наближеним особам, які побудували довіру народу на рівні «держава забезпечить всім -  ви тільки чекайте» Така політика була виправдана, оскільки саме наближенні клани до Президента та владної верхівки ризикували новим багатством через ймовірність соціальних протестів та формування громадянського суспільства. Потрібно було швидко і легітимізувати таку політику, а Конституція стала чудовим інструментом. Так розпочалося олігархічне правління, хоч до 2002 року олігархічні групи не мали такої консолідації як напередодні 2009-2010 років. Їм заважали декілька чинників, а саме: бюрократична система влади , ніхто з чиновників не збирався поступатися своїми ж інтересами перед бізнес- клієнтами, які хоч і були основними фінансистами, але економічні інтереси бюрократів теж грали роль. Постала проблема визначення мінімальних правил «гри» між групами олігархів та владою бюрократів, щоб не отримати нову проблему: громадські протести, що назрівали через не виконання тієї самої обіцянки « від держави все».  Вихід із ситуації зайшовся, створення умов для  обмеженої конкуренції між основними акторами( влада –олігархи – патронажно клієнтельські-зв’язки) . На політичний ринок України виходять проекти - партії. Відмінна ідеї із партійною конкуренцією на декілька років сприяла умовам гальмування активності громадян та накопичення своїх ресурсів. Далі продовжували пусті обіцянки з боку партійних лідерів. Проте 2004 році ця система дає чомусь збій.  Пояснення просте олігархічна еліта та бюрократія почали черговий конфлікт і знову економічні інтереси.  Розподіл сфер впливу та ресурсів в Україні закінчився. Просто громадянам набридло дивитися на споживацькі потреби олігархів. Майже кожний громадянин зрозумів те, що пропонують на політичному ринку просто не варте ціни, значить потрібно вибрати альтернативний варіант.  Настрої громадян звичайно стали загрозливими, що могло призвести до руйнування патронажно-клієнтельських  мереж. Конфлікт між самими олігархами та бюрократами, які вже настільки поринули сферу корупції став теж резонансним, що будь яка нова система дала б збій. Вихід знайшли Політреформа – це щось на зразок домовленості між політичними елітами команди «Нашої України» з Ющенком та Тимошенко і звичайно група Ахметова, Фірташа та інші «донецькі» клани. Проте ця домовленість стала як і першою з 2002 року так і останньою, що й скоро викличе руйнування олігархічної влади. Ця розподілена домовленість не збереглася довго через тиск кланів на своїх патронів. Нова Конституція  надала повноваження прем’єру і це вже одна із ланок отримання ресурсів своїми ж патронами. Інша ланка Президент вже двояке розходження інтересів тим більше, ділити за гри, де «переможець отримує все». Куди ж без третьої сторони  В. Януковича, який тільки із своїми групами інтересів спостерігав за розвитком конфлікту та вносив корективи на свою користь, що ж зіграло на виборах Президента 2010р року. Знову початок будівництва чіткої вертикалі, яка спостерігалася за Л. Кучми. Але конфлікт між олігархами не закінчився.  Економічна криза, яка вдарила по їх ресурсам змусила будувати політику «збереження», але старими методами, що викликало якраз приховане соціальне напруження, яке небезпечне тим, що може вибухнути, коли не чекаєш на відмінно від 2004 року.  Проте ніхто не збирається домовлятися про нові правила «гри» і що справді дуже добре для громадян. Неформальні правила  їх легітимізація – це вихід із ситуації для олігархів, інше це електоральна підтримка реалізація своїх інтересів. Тому система вже сьогодні руйнується і найближчі вибори та громадські протести  змусять олігархічні клани розробляти реально демократичну систему, бо ціна ресурсів, які вони отримують завдяки впливу на владу перевищить ціну втратити все через соціальний вибух та внутрішні конфлікти.