Прометей українського народу

Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Іван Франко

Коли ми думаємо про Івана Франка, у нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої «дух і тіло рве до бою» заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий...

   Іван Франко народився в селі Нагуєвичі 27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької. Батько помер рано, та "на дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь...
Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною
в свою душу на далеку мандрівку життя",- згадував Іван Франко. 

  Батько зумів рано розгледіти притстрасть сина до знань і віддав його до школи села Ясениця-Сільна. Потім Іван навчався у так званій нормальній школі при Василіанському монастирі у Дрогобичі (1864-1867). У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію. Коли він Навчався у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Восени 1875 р. Іван став студентом філософського факультету у Львівському університеті.

  Національна ідея та переживання про майбутнє українського народу супроводжувала Франка постійно. Він переймався долею українців, він прагнув допомогти їм створити самостійну державу. Цей поет, мислитель зробив величезний внесок в культуру, літературу та моральний розвиток українців. Він присвятив все своє життя на користь Україні.

  1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Перед цим поліція зробила обшук на квартирі, виявивши революційну літературу. Франка звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації. «Протягом дев'яти місяців, — писав він, — проведених у тюрмі, сидів я переважно у великий камері, де перебувало 18-28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном... але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

Він пройшов не легкий шлях до усвідомлення своєї ролі як духовного пророка нації. Йому судилося пережити зневагу, образу, каяття, відчуження свого народу, самотність і радість відкриття високої правоти самопожертви в ім'я духовного прозріння тих, кого він водив з пустелі рабства та національної сліпоти. Про свою поему Франко писав: "основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні" В наш час ніхто і не згадує того факту, що саме за І.Франка виникли січові стрільці. Він був їхнім натхненником та батьком січових стрільців. Це дуже унікальний випадок. Адже держави ще не було, але армія яка прагла захищати свій народ вже існувала.Ще в з моменту навчання в Дрогобицькій гімназії Франко виніс бажання працювати для свого народу постійно і не зважаючи ні на що.Франко прагнув виростити українців, зродити їх повноправними громадянами самостійної держави. Але колись сам Франко сказав, що потрібно буде багато зусиль щоб "з мужів зробити народ" Франко розумів, щоб його ідеї були підтримані та набули розвитку повинно щоб молодь розуміла його, його ідеї, мрії, намагання. Він розумів, що з бідного, обездоленого, обдертого народу нічого путнього не виросте. Але з іншого боку письменник не покидав надії на гарне українське майбутнє. Він вважав, що з такою славнозвісною історією у нас є великий потенціал. Філософія Франка-це заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому ж, його філософія –це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., витоки якої йдуть від Г. Сковороди і Т.Шевченка.

   Помер він на чужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був "такий бідний, як цілий наш народ", ховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій (померлого перед тим Шухевича) вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

   Прометей, Мойсей, Каменяр, Вічний революціонер,український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч-небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів Відродження...