ЧОГО Я НІКОЛЧОГО Я НІКОЛИ НЕ ПОДАМСЯ В ПРЕЗИДЕНТИ
Тепер ви кажете,що я ,значить націоналіст і через те вже зовсім скоро ,мабуть,подамся в президенти,хоча раніш,мовляв,я ніколи й не стояв за суверенітет і незалежність…Та тепер послухайте,що я вам скажу,вельмишановні добродії.
Ні,я не націоналіст,хоча уже в три-та яке там у три!- в один рік від горшка дуже гарно паляв з кулемета!Не знаю,як ви,а от усі наші сільські ворони те дуже добре знали!Та й сусідова Лиска теж,думаю,бо ратицю знайшли якось аж у Рудого Панька на стрісі-гарну ж бомбочку-самокрутку скрутив я з паперу!..Отож я паляв,ворони боялись,Лиска літала,проте я вже дуже добре знав,що стою тільки за суверенітет і тільки за незалежність!Навіть і без кулемета дуже добре знав!..
Оце було стрельну Парасці,що через ставок живе,по випраних простирадлах-вона мені: «Ах ти ж,такий-пересякий недоумок совіцький!»-аж тут і дідуньо мій вступають та їй: «Ти он на своє кодло глнь-геть усе чисто по сільрадах засіло!Тож мій і мусить по вибалках та дзотах у засаді сидіть!..Не зімай малого,бо він у нас за незалежність!Лучче он свого Грицька гляди :то,мабуть,він сп»яну на простирадло-прости Господи!- помочився –от воно й прогоріло.Він же в тебе все життя не самогонку-бензин п»є!»
Словом,не знали ,що думали далі Параска та Рудий Панько,але кури баби Ганни ,ясна річ,уже нічого не думали,бо ж я їх не з совіцького кулемета,а зі шмайсера шмаляв,хоча шмайсер той сумирно лежав на горищі за три хати й чотири вулиці від нас.Було маслом завіси поллєш,ляда й не скрипне( бо ж воно коли розумно й тихцем,ніхто ж і не здогадається!)А потім раптом бабах- і нема курки!Хай зна,в якому тяжкому ученьї незалежність здобувається!
Отож сиджу якось я на горшку (ще за цілий рік до кулемета!), палю оце люльку, самопалика, значить, набиваю, вуса собі кручу (то ліпше, ніж коли тобі дідуньо вухо крутять - щоб бува не забув про незалежність!), аж чую, ґвалт на вулиці - знов сільрада горить! Я тільки дідуньові в очі тиць, а він їх і не хова, лиш головою хита - буцімто винувато: «Таж оце ж якось і сам не знаю, онучку, як воно й вийшло, - ну чисто тобі, як в анекдоті!.. Оце пішов я допіру в магазин, а «Прими» нема, «Ватри» нема - вся, кажуть, - ну начебто й жарт'ма - на космос пішла. Ну, то я взяв та й розклав їм ватру - ну теж начебто жарт'ма, -щоб вони отам, серед їхніх височенних зірок, моє низесеньке земне прохання зауважили й уважили!..» А в самого ж очі, ну, такі хитрющі - оце чисто, як у мене! Хоч я нині вже й усі сорок, як од горшка, та в дєтстві, знаєте, був не менш... І про незалежність же ж тільки й думав...
Так отож було сиджу я, значить, на горшку, вуса кручу й кулеметика погладжую, жду, значить, коли ж ота клята Параска білльо розвіша. А вона ж, як на зло, вуха розвісила й слуха, як п'яний Грицько їй про клятих москалів патяка (находило часом на нього - дарма, що «сільрада»!). То я й узяв на мушку москаля, що до нашої Одарки позаторік у двір прибився, та як бабахну - аж загуло! Розвіявся дим, аж дивлюся - чудо! Москаль, вже без штанів (одні клапті й лишились), а все 'дно мітингує: трєбуєть, значить, з Одарки сховану літру самогонки і по» хваляється на неї ввесь свій чорноморський флот спустить, коли не дасть! А та йому: «Ах ти ж, голодранець нещасний! Он уже й штани пропив, а все тобі самогонку подавай! Ото щь-вертайся в Совіти, там ізнайдеш!» А він: «Дєда лисого с бабой там знай-дьош - (це вже він у нас навчився!), - а нє самогон!» А вона (от хитрюща ж бестія!): «То й іди он краще до діда, що з його придуркуватим, як і ти, малим - (це зі мною себто!), - наче з писаною торбою, носиться! Він і тебе й напоїть і навчить!» А той: «І пойду, - каже, - а што?!.»
Ах, он воно як! Нам ще тільки москаля поганого в хаті й не вистачало!.. Прицілився я ще раз та як бабахну! Розвіявся дим, аж дивлюся - ще одне чудо! Стоїть оніміла Одарка з шийкою від розбитого бутля в руці, а перед нею на колінах - москаль: носом землю риє, мало не лиже, і плаче, бідолаха, просто страх Божий, як плаче! Прямо тобі голосить!.. Аж тут і сільрада догоріла - кончились, значить, Совіти! і чи-но не вперше за весь вік геть усе чисто Парасчине кодло збіглось-припхалося до її хати: їсти ж то хочеться! А вічно п'яний Грицько: «Ото, дорогенькі, беріть тепер плуга та й оріть! Як до обіду засієте, то на вечерю матимете!» А кодло: «Так шо ж ето, ми пахать тєпєрь будем?!» А дідуньо мій: «І будете! Отепер будете й край!» Ну, то я взяв та й бабахнув їм усім солі під хвіст - зашаруділи-забігали, мов заведені, усе поле вмент переорали, що й коня не треба!..
Отож коли раніш не знали, то хоч тепер знайте, що я вже з самого дєтства за суверенітет і незалежність. Бо не знаю, як ви, а всі наші сільські ворони те дуже добре знають! І чого я ніколи в президенти не подамся, вони теж добре знають! Як не вірите, спитайте в них самі! А коли вже вам так хочеться все достеменно знати, то скажу, що просто це діло аж надто дурне й нудне, а через те й не по мені. Воно для отих, хто тільки й навчився що мітингувать та по сільрадах сидіть. А моє діло сидіть не на засіданнях, а в засідках, як іще дідуньо покійний - царство йому небесне! - вчили! І це діло набагато більш відповідальне, як зво-лите бачити! Отож хто й на що і нащо вчився! - от що я вам скажу, вельмишановні добродії!..
■ 28 квітня 1992 р.
И НЕ ПОДАМСЯ В ПРЕЗИДЕНТИ
Автор текста неизвестен.
Из Книги Владимира Бондаренко и его Друзей "ЛИЦА УКРАИНЫ"
Подробнее о Книге на сайте в разделе "НОВЫЕ ПРОЕКТЫ"