Мрець

Іду, задравши в гору носа, Переступаючи серця. Не бачу душ поперед себе, Що в мені бачать лиш мерця.

Іду, задравши в гору носа,
Переступаючи серця.
Не бачу душ поперед себе,
Що в мені бачать лиш мерця.
Собі дивуюсь, може й справді
Ще не дозрівши – вже помер?
І наче дихаючий привид
Ходжу по краю я тепер…
Не бачу правди в своїм світі,
Вірю не серцю – лиш словам.
І якщо дорого заплатять,
Я навіть воленьку продам.
Пахучу віру не п'ю з ранку,
А тих, хто п'є – презирством б'ю.
І коли серце не палає,
Кажу брехливе: «Я люблю!».
На мить спиняюсь… Чом дивуюсь?
Де щастю взятись в цім житті?
Коли забув на смак я щирість,
Згубив якось її в смітті.
Під тим сміттям не видно правди.
То що ж робити з цим тепер?
У відповідь лиш тихий голос:
«Не обертайся, ти помер…».