Держава великих можливостей

***

 Після чергового інциденту

http://fakty.ua/136708-pyanyj-mazhor-ubil-dvoyurodnogo-brata-glavy-nbu-sergeya-arbuzova невільно напрошується питання скільки ще? Скільки ще людей повинно загинути, доки суспільство прокинеться? Число українських мажорів, які мають в своєму активі одну і більше вбитих людей незмінно зростає. Все це стає схожим на якусь стару добру комп’ютерну  гру, де є мисливці та жертви. І схоже кожний знає своє місце, і прагне максимально ефективно виконувати свою роль: мисливці – полюють, жертви – по можливості обминають перших; якщо попадуться – ну що ж, не пощастило… Як і в кожній грі є свої правила, роль яких в даному випадку виконує державна система, яка діє по принципу закону джунглів – «виживає сильніший». Зайве нагадувати, що розуміється під «силою» в даній ситуації, і що допомагає мажорам раз по раз доводити свою кристальну невинність, адже ці навіжені самі кидаються під машини, на ножі, стріляють в себе і т.д.

Україна – держава «великих можливостей», адже щоб стати так званим мажором, пробитися на верхівку «Олімпу» зовсім не обов’язково витрачати багато часу, володіти особливими талантами, відповідати шкалі важка праця-розумність. Навіщо так накручувати себе, витрачати дорогоцінні роки свого життя, якщо є значно простіші способи, про які я думаю кожний здогадується. І коли так швидко всього досягаєш, отримуєш відразу все, відповідно все швидко набридає та наганяє нудьгу. Тому треба щось особливе, і такий десерт є… Можливість наплювати на найбільшу цінність існування будь-якого суспільства та держави – цінність людського життя. Адже за індульгенцію, у вигляді хабара, можна просто забрати це життя.

Коли йдуть суперечки щодо доцільності повернення смертної кари, одним із аргументів «проти» є те, що люди не боги, і вони не можуть вирішувати жити людині чи ні. Але у нас це можливо, адже наша держава – держава «великих можливостей»…