Харків. Пробудження українськості

На цих вихідних пощастило побувати вперше у Харкові. До цього часу у мене була сформована стійка думка думка про це місто, як про місто, де старше покоління живе із жалем за СРСР, а молоді люди переважно неособливо цікавляться політичними перипетіями у д

Минулої суботи у Харкові відбувались дві важливі патріотичні події: розгортання УНП найбільшого в Україні національного прапора, пошитого пенсіонеркою із Донецька, вдовою шахтаря п. Белятковою (розм. 45х30 м) та вишиванкова хода, організована «Молодою просвітою».

Розгортання прапора відбувалось би за планом, якщо б раптом не знати звідки з обох сторін від стягу не взялись намети Партії Регіонів, поставлені молодіжним крилом цієї сили за вказівкою одного із депутатів Харківської міської ради, що належить до згаданої партії, п. Мусєєва.  Ці намети перешкодили розгортанню стяга (цікаво, що поряд в цей же час регіонали проводили репетицію розгортання свого ще більшого прапору і логічно було б, щоб намети стояли біля їхнього полотнища) Міліція, яка була поряд тоді, ніяк не реагувала на порушення закону з боку провладної політсили. Тому така бездіяльність правоохоронців спровокувала сутичку між учасниками акції та регіоналами, в результаті якої представники Партії Регіонів пошкодили національний символ. 

Але, незважаючи на перешкоди, національний прапор був все-таки розгорнутий і під спів національного гімну він захвилювався, наче море, від кожного подиху вітру. Після акції представники УНП заявили, що подадуть в суд на регіоналів за пошкодження національної символіки.

О 16.00 у Харкові також вперше повинна була пройти «Вишиванкова хода».  Збір учасників був призначений на одному із центральних майданів міста. Приємно було спостерігати як все більше і більше надходило людей у національних строях. 

Різнобарвна символіка вишиванки радувала око і водночас доносила до нас якесь дивне ностальгійне повідомлення від далеких наших пращурів. 

Коли на площі зібралось досить багато людей, була сформована колона, яка, співаючи українські пісні та, вигукуючи патріотичні гасла,  рухалась центральними вулицями міста в напрямку до памʼятника  Т. Шевченку. 

В той момент відчувалось таке невимовне піднесення, така радість опановувала серця, споглядаючи національні строї українців. І в цей момент зароджувалась у серці нова віра, що, незважаючи на ті нещастя, які випали на долю Східної України: Голодомор 1932-33 рр., сталінські репресії 30-х рр., тотальну русифікацію, національне відродження там можливе, лиш для цього потрібно надзвичайно наполегливо працювати і подібними заходами запалювати дух українськості. 

Завершилась акція біля памʼятника Кобзарю, де присутні могли послухати народних пісень, почути звуки бандури, поспостерігати за виконанням харківськими козаками елементів бойового гопаку, показом дівчатами - елементів бразильської капоейри, а діти змогли взяти участь у різноманітних українських конкурсах.

Тому із вірою, новими силами і натхненням від праці харківʼян я вертався додому.