Кастрат с родины Гоголя.Сенсационная быль

Невероятней этой истории я не слышал.Хотя на самом деле это правда о наших малых Родинах в хмельном загуле.На украинском языке

             “Кастрат” із батьківщини Гоголя
Розведена Чмириха завітала “на оковиту” до подружки Сердючки. Обидві вони любили так “нажертись”, що і на роботу до місцевого фермера могли не вийти. І от того вечора вони знову напилися, що зветься, “до поросячого зойку”. Аж он опівночі повернувся Сердюк із Миргорода на “Запорожці”. Зовні він був не як Ален Делон, та яка різниця п’яним жінкам як, між іншим, і чоловікам, коли у них прокидається статевий потяг.
П’яні та розбещені Чмириха та Сердючка одразу почали зваблювати, 50-ти річного Сердюка, вигукуючи про те, що не лише їхні душі, а й тіла “просять ніжності”. Але він тільки перелякано, відмахуючись від них руками, вигукував: “Ви, що подуріли на старості літ? Напилися стерви!”. Ображені жінки, незнаючи, що робити зі своїм надлишком енергії, задумали йому помститися. Та так брутально, що вирішили зробити ще молодого Сердюка, уявіть собі, “кастратом”. Розлючені лиходійки навіть не стали чекати доки він засне. І почали ганятися із ножем за чоловіком по дворі. Доки він не кинувся за порятунком у свій “Запорожець”. Та Бог не змилостивився, бо не встиг він і дверцята зачинити, як п'яні мегери вихопили його “за шкірку” із машини, і притиснувши до землі, підрізали йому те...,чим кидають у політичних лідерів, але тільки людське.
Ошелешений Сердюк, заревівши немов хижий звір, вирвався і вихором влетів до сусідів. У тих від побаченого волосся стали дибки, тому вони давай його заспокоювати, а за фельдшеркою послали свого сина Василя, що вчився у 10-му класі. Він прибіг вже о першій годині ночі до медпрацівника і заволав:
– Тітко Віро, допоможіть! Сусіда Сердюка кастрували!!!
– Василю, що ти мелеш? Ти, певно, п'яний?! Іди додому спати.
– Тітко Віро, клянуся усім святим на світі, що я правду кажу. Спантеличена фельдшерка все одно не повірила, та мусила все ж піти вночі оглянути Сердюка. І як зайшла в хату, то очам своїм не повірила, бо бідолаха Сердюк вже стікав кров'ю. а над ним бідкалися не лише й сусіди, а Сердючка і Чмириха, розкаюючись у тому, що вони накоїли. Тож потерпілий Сердюк їх вибачив і у медичну картку лікар записав, що він уночі впав на працюючу бензопилу. У Миргородській районній лікарні йому пришили його “гідність”. Та всі працівники відділення тиждень рачки лазили від реготу, дізнавшись правду.
Неймовірно, але факт. Із жінкою Сердюк після цього помирився і навіть став жити душа в душу, хоча й майже не з'являється між людьми і зовсім не ходить на річку купатися Бо все село його стало називати як “Кастрат”. А автор цих рядків дізнавшись про цю звичаєву історію з батьківщини Гоголя, вже по особливому став сприймати слова поета :
“Не той тепер Миргород.
Хорол-річка не та”.