Перша ластівка

Схоже, мильна бульбашка Партії Регіонів стрімко наближається до свого критичного розміру, за яким, як відомо, вона лускає, перетворюючись на бризки.

Днями ми стали свідками доволі гучного виходу, нехай і не з Партії Регіонів безпосередньо, але з вагомої провладної партії віце-прем’єра Тігіпка, помітної і символічної особи, Олександри Володимирівни Кужель, яка обіймала там посаду заступника голови. І вихід цей стався саме у відповідь на доволі жорстке і безапеляційне рішення Тігіпка про злиття з «великим господарем». Але, переконаний, то був лише поштовх, імпульс. Справжні причини, окрім, звичайно, незгоди самої Кужель з політикою владної партії, виглядають дещо іншими.

Ще одразу після президентських виборів, коли Сергій Леонідович погодився на посаду у владі, була зрозуміла його політична доля – повне розчинення його рейтингу як наслідок ентузіазму у «реформаторських подвигах» влади, які вже тоді можна було передбачити. З іншого боку, Кужель завжди позиціонувалася більше як професіонал в економічній галузі, наділений тонким політичним відчуттям, ніж суто політикан, що лізе в незрозумілі йому дебрі податків-видатків, вдаючи великого наукового гуру, що практикує. Але неможна не позаздрити вмінню Олександри Володимирівни вчасно зорієнтуватися в ситуації, що змінюється. Тож, ми спостерігали аж ніяк не випадкову подію, яка має усі передумови стати тенденційною.

Причин декілька, але назвемо основні.

Надмірне і занадто стрімке розростання владної партії призводить до численних внутрішніх конфліктів і непорозумінь, адже мова йде про перерозподіл не тільки «обов’язків», але й «прав». Відбувається чітка диференціація на «свій-чужий», де вже своїм замало, а тут ще й чужі лізуть на шмат пирога. Так, назовні все виглядає дуже міцно і монолітно, але ні для кого вже не секрет, що всередині точиться запекла внутривидова боротьба, причому вже навіть не так за нові ресурси, а й за політику, яку проводить партія руками президента. Цілком очевидно, що олігархічне крило ПР потребує і вимагає руху на Захід, до потужних ринків збуту своєї продукції. Деякі ж, на противагу, не проти відмежуватися від Заходу, і дружити з Москвою.

Ці міжкланові війни точаться на фоні стрімкого зубожіння «маленького українця», купівельна спроможність якого вже зведена ледь не до нуля. Відбувається нестримне зростання цін практично на все як наслідок небаченого досі росту корупції, безробіття, несприятливої світової економічної ситуації  та невмілого управління країною малопрофесійною командою донецьких менеджерів. Звісно, влада не може не відчувати зростання протестного накалу ледь не всіх верств і прошарків населення.

Не хочеться навіть згадувати про можливі наслідки шулерської гри Януковича із Заходом. Цілком ймовірно, результатом може стати повна ізоляція України від західної цивілізації, яка вирізняється не тільки своїми славнозвісними демократичними цінностями і свободами, але й наявністю великої кількості фінансових установ, що надійно зберігають досить немалі, чесно зароблені активи тих таки ж регіональних еліт.

Отже, люди з аналітичним складом мислення і політичною «чуйкою» на кшталт Кужель не можуть не розуміти причинно-наслідкової картини, яка так старанно малюється Януковичем і його найближчим оточенням. А в таких випадках звичайно найкращі місця в рятівній шлюпці дістає той, хто першим туди потрапляє. Переконаний, далі буде…