День свободи від свободи

Чи потрібна нам ще одна революція?

Вийшов сьогодні після роботи на Майдан. Не знаю чи з цікавості, чи з почуття якогось обов"язку, чи може просто з дурості. Було що згадати, було над чим подумати.

Виходячи з офісу заглянув у фейсбук. Чиєсь фото помаранчевого Хрещатика тільки розігріло мою цікавість. Ще на виході з метро стало помітно далеко непоодиноких працівників міліції. Звісно, який же майдан без них? ) Ззовні вже було чути шум, гучномовці і тд. Та помаранчевого моря не було. Не знаю, на що я сподівався...

Промерзнувши трохи в сиру осінню погоду вирішив зігрітись кавою. Знайшовши столик в Глобусі, помітив поряд пузатих помаранчевих дядьків різної міцності розливу не столичного походження. Попиваючи коньяк мабуть готувались в разі потреби під шумок вискочити на барикади і засвітись перед телекамерами.

А ззовні людей все меншало і меншало... Тільки люди у формі як на флешмобі з"являлись нізвідки. І символічно в око впала картина: багаточисельна міліція затиснула натовп на тротуарі, відмежовуючи його від Хрещатика, по якому одна за одною пролітати дорогущі іномарки )))

Сім років тому в цей день моє серце втратило свободу. В ту пора я вперше, свідомо і назавжди закохався в Україну. Я вперше щиро і зі сльозами на очах співав наш гімн, і вперше повірив в нас.
Так сталось, що тоді ж я мабуть вперше зі словами "кохаю..." віддав свободу свого серця дівчині.
До чого це я? та от просто дивлюсь на закоханий в Україну народ, який стоїть під її вікном страйкує, мітингує, голодує, але толком нічого таки не робить, щоб завоювати її серце. Божевільні ми: робимо це саме знову і знову, і очікуєм іншого результату.
Скидається на те, що помаранчеву революцію провело зборище пікаперів, які знають як легко підцепити дівчину, але не знають, що з нею робити після третього побачення.

Мабуть вистачить нам революцій. Ми вибухнули і одразу ж потухли, віддавши всю ініціативу людям, які могли лиш перевертати, але не будувати. І заснули знову, в очікуванні, що якийсь лідер все за нас зробить. Пора відкрити цього лідера кожному в собі, пора добиватись любові своєї держави, і добиватись не скандуючи на майданах, а в повсякденному житті, даючи відсіч хабарям і хамству, аморальності, неграмотності та егоїзму. Кожен лідер шукає як об"єднати народ, а не спекулює питаннями мови і УПА, кожен лідер шукає спільні цінності і точки дотику, що ведуть нас до кращого майбутнього.

Якщо все, що вас цікавить - це переспати з Україною, то живіть як живете. Та якщо хочете поєднати свої долі в щасливому подружжі, в якому буде затишно і комфортно як вам, так і вашим майбутьнім дітям, то зумійте добитись коханого серця, не вимагаючи, не викрикуючи, а щоденно роблячи все, щоб завоювати довіру, прихильність і любов ;)))