Балкани: реальна загроза чи загрозлива реальність?

Спокій на Балканському півострові...звична думка, що тільки може наснитися.

Ситуація на Балканах…з початку 90-х років регулярно ми чуємо цей вислів у новинах, читаемо у періодичних видання і вже тепер прослідковуємо у всесвітній мережі. А і дійсно, яка ситуація на цьому багатостраждальному півострові?

Причин до політичної зацікавленості саме цим питанням, є багато. От хоча б вже той факт, що після розпаду СФРЮ(Соціалістична Федеративна Республіка Югославія) на карті світу утворилося шість нових держав(Словенія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Македонія, Чорногорія), яким потрібно будувати свою економічну, політичну та соціальну сфери життя, де вони мають швидко зорієнтуватися. Звичайно ж це призвело до низки спірних питань. А особливу увагу вони приділили кордонам, що зараз пояснює  всіх ті чвари серед вищезгаданих країн, це цілком природно, що вони не довіряють одна одній. Хоч на території півострова існує немаленька кількість конфліктних ситуацій деякі з них мають завершений характер, інші навпаки –латентний, та все ж камінцем зіткнення завжди стає питання всім відомого автономного краю Косово.

У наслідок це спонукало до певної участі США в даній проблематиці. Вони взяли на себе місію керівництва миротворчим процесом на Балканах під егідою ООН.

Якщо прослідкувати історію даного непорозуміння, то можна зазначити те що, серби проживали на цій території ще з ХIV століття, де і знаходився їхній престол патріарха. Албанці ж наголошують саме на етнічних правах, що в принципі в контексті відсоткового співвідношення на сьогоднішній день є логічним. Адже з двохмільйонного населення Косово албанці становлять близько 90%, а серби десь біля 6%. Тому проблема таки існує, але чи потрібно її так широко розвивати?Невже тих прав, що вони мають у статусі автономії не вистачає? Згадаймо й те, що лише завдяки Тіто у 1945 році албанці залишилися там і перше в історії цьому краю надалися такі широкі права(власна конституція, законодавчу владу, представництво у всіх союзних органах влади).

На мою думку, за хроніками даного питання потрібно слідкувати  вже в середині механізму що запустили пізніше, у 2005 році, тобто в  контексті того «зеленого світла», що дала ООН на вирішення питання з визначенням статусу Косово.

Та все ж, якщо подивитися на ситуацію через призму досягнень балканських країн, то звичайно ж є і певне позитивне надбання, окрім безкінечних сутичок. І безперечно таким можна назвати те, що Словенія стала членом ЄС, а для багатьох країн колишньої Югославії це тільки мрійливі плани.

На фоні баталій, що там завжди не припиняються, можна помітити і те що реальність є дійсно загрозливою, яка в результаті призводить і до реальної загрози, вона може порушити світовий політичний баланс. А от  якщо подивитися на це з іншого боку –то не все так погано. Про військове втручання мова не йде, дипломатичні стосунки на спокійно-недовірливій ноті, мені здається поки це не буде комусь потрібно, то буде клімат помірно-континентальний переважно мінлива хмарність, але без шквал, гроз та граду…