Чи можлива революція до 2015 року в Україні

Соціальна напруженість в Україні є загрозою революційних протестів.Багато чинників сприюють цьому: діалог "влада-народ" на етапі стаганції, за таких умов "арабська весна" реальна.

    Українське суспільство від початку встановлення незалежності перебуває у динамічному русі після кожної зміни влади. Проте після встановлення олігархічного режиму, бо тільки так можна охарактеризувати роботу системи держави, українське населення активізується  в залежності від наростання соціальної напруги, тобто незадоволення діями влади через елементарні потреби, які український народ не отримує взагалі або частково, це загалом відноситься до розмірів заробітної плати, пенсій, соціального забезпечення пільгових категорій, також нещодавній тиск на малий і середній бізнес, прийняття різних суперечливих законів як пенсійна реформа, земельна. Такі дії з боку влади починаючи з 1995 року постійно нагнітають ситуацію, яка часто переходить у протесні виступи у 2002 році «Акція Україна без Кучми», революційний масовий протест у 2004році, який стався вже через невдоволення не тільки соціальне, а й політичне, українське населення зрозуміло, що жити можна набагато краще у демократичній країні. Відповідно основним приводом масового протесту стали фальсифікації на президентських виборах. Період 2005-2010 рік став переломним після розчарування у «помаранчевій» команді, сподівання на зміни та реформи не справдилися тільки відбувалася боротьба за повноваження. Після приходу  до влади команди Партії Регіонів на чолі з Віктором Януковичем відбулося певне короткочасне падіння соціальної активності, але  коли новою владою були зроблені кроки, щодо реформ: пенсійної, адміністративної, податкової, що викликали нові протести на майданах. В результаті більш широкі маси стали на захист своїх інтересів.

   Тому враховуючи динаміку трансформації українського суспільства та політичного режиму в Україні, можна говорити про назрівання нових протестів та можливих випадків розгортання революції напередодні парламентських виборів у 2012 році та президентських у 2015. Ці події цілком можуть стати достатніми умовами для виникнення революційних явищ, зважаючи що необхідні умови вже існують про це говорять останні дослідження про до віру до влади та настрої населення щодо участі у акціях протесту.

Зааганжована політика влади викличе новий соціальний вибух у 2015році. Чи це станеться потрібно розглянути структурні та процедурні чинники.    Розглядаємо систему революційних процесів Україні її особливості та основні елементи, а також взаємозв’язки між ними. Під революційним процесом ми розумітимемо – масові дії непокори громадян із владою з метою задоволення своїх висунутих потреб та усуненням діючої влади. Основними особливостями українських протестів є: короткостроковість,  неорганізованість, тобто немає чіткого часто висунення умов та вимог, втручання різних політичних сил у суспільні справи для підвищення свого рейтингу, фактичне використання опозицією народної маси для досягнення своїх інтересів, неконсолідованість опозиційної еліти, як хоче або стає на чолі протесних мас. Основними елементами в даній системі є суспільство та влада, конкретизуючи суспільство його вимоги, настрої, політична культура, влада її засоби, методи реалізації владних цілей, легальність, легітимність. Взаємозв’язки між представленими нами елементами будуються на особливостях революційних протестів в Україні. Виражаються загалом у двох напрямах між владою та суспільством, коли влада реагує на протести і намагається їх врегулювати, інший випадок, коли цей зв’язок порушений і реакції немає інтереси суспільства на враховуються влада діє свавільно, тобто як під час подібних протестів в Україні  у 2002 році та 2004 році. Дії з боку влади характеризувалися намаганням виправдати курс розвитку, який обрала держава та протиправні цілі у випадку маніпуляцій з виборами масові фальсифікації.

   Таким чином, представлена нами система немає зворотнього зв’язку, українська влада  не йде на діалог із громадою, а це призводить до збільшення соціальної напруги та недовіру до першої.

     Як же зазначалося основними елементами у процесі революційних протестів виступають влада та суспільство. Відповідно чинники, які впливатимуть на розвиток процесу це становитиме з боку суспільства: рівень довіри до влади та опозиційних сил, які перебувають у меншості та підтримка. З боку влади  основними чинниками буду її реакція на суспільні настанови та вимоги, консолідація та уміння йти за інтересами народу з боку опозиції. Враховуючи українську ситуацію, ми цілком погоджуємося на доцільність виділених нами лементів та чинників впливу.

   На оснонові статистичних даних розглянемо тенденцію розвитку політичних виступів проти влади від початку 2004 року, коли на нашу думку і відбувся злам політичної свідомості громадян та виникли думки, що влада належить народу, ми можемо засвоїти демократичні цінності та побудувати демократію в Україні. Тому проаналізуємо траєкторію розвитку революційних процесів в Україні. 

      Громадяни вперше в історії нашої держави почали оптимістично оцінювати майбутнє. За даними досліджень (тут і далі – якщо не вказано інше – дані досліджень Інституту соціології НАНУ), у липні 2004 року бачили свою соціальну перспективу в Україні 17%, не бачили – 70%. У лютому 2005-го визнавали її вже вдвічі більше – 36%, не визнавали – 45%.

Президент Віктор Ющенко отримав небачений кредит довіри: у квітні 2005 року 49% опитаних заявляли про повну підтримку його дій, ще 24% – про підтримку окремих дій; отже, загалом прихильно до нього чи його діяльності ставилися 73% – абсолютний рекорд незалежної України. Високою була і суспільна підтримка його команди: у квітні дії Юлії Тимошенко схвалювали 47% опитаних, ще близько чверті підтримували окремі дії. Перші півроку влади були ідеальним часом практично для будь-яких змін. Деякі з них таки запроваджено. Наприклад, підвищено допомогу при народженні дитини; уведено в дію законодавство про єдину тарифну сітку, що дало змогу підвищувати зарплати залежно від посади, кваліфікації тощо. Недекларативна акція «Контрабанда-стоп» дозволила збільшити надходження від митного тарифу. Було прийнято ще кілька корисних для держави рішень.

   Проте вже навесні починає набувати публічності конфлікт між Ющенком і Тимошенко, який сторони називатимуть «ідеологічним, а не персональним», але який у підсумку призвів до поразки усього помаранчевого політичного напрямку (опозиції зразка початку 2000-х).

   Конфлікт виявився багатогранним і став віддзеркаленням практично всіх проблем, які дозволяють зробити невтішний висновок: українська еліта початку 2000-х не була здатна відповідати запитам і сподіванням суспільства.

    По-перше свою роль зіграла політреформа, яка після набуття чинності поглибила протистояння між прем’єром та президентом

     По=друге, власну роль відіграли команди основних політичних сил, а точніше кажучи, оточення чи почет обох політиків. Бізнес-конфікти середовищ, корупційні схеми, які не тільки не зникли, а й поглиблювалися, давали поживний ґрунт для взаємних звинувачень. Набуття протистояннями публічності демонстрували всьому суспільству, що новообрані політики живуть далеко не за тими законами, які обіцяли суспільству.

   По – третє ніхто з опозиційних сил не намагався й ти на компроміси, зважаючи ситуацію,  яка вимагала конкретних збалансованих дій.

   По – четверте уряд держави ставав на шлях популізму: реформи та рішення, які приймалися були спрямованні тільки на демонстрацію виборцям своєї діяльності.

 Утім, самі українці насамперед вимагали від влади дати раду соціальним і правовим проблемам. За даними Всеукраїнської соціологічної служби (жовтень 2005 року), 50,2% опитаних чекало від нових очільників передусім зупинення зростання цін, 28,8% – посилення боротьби з корупцією, 25,3% – підвищення рівня життя.

Зрештою зв’язок між «помаранчевою» командою та народом був втрачений.

Позитивні зміни у даних представлених вище не принесли бажаного результату як не дивно це сталося через знову ж таки зниження довіри до влади та сумніву щодо того як нова обрана влада у 2005 році буде діяти. Спостерігаючи за періодом 2005-2010 робимо висновки, що сумніви не були без підставленими.

   Після приходу нової владної команди у 2010році настав новий етап соціального напруження, оскільки нова команда почала створювати необхідні умови: консолідувати владу і взяти країну під контроль. Перші півроку правління були присвячені власне цьому: формування коаліції, забезпечення слухняності Конституційного Суду, повернення редакції Основного Закону 1996 року, яка віддавала в руки президента контроль за виконавчою владою, відкриття кримінальних справ проти політичних опонентів, відпрацювання на місцевих виборах механізмів, які можуть бути застосовані для гарантування лояльної до президента більшості в парламенті. Прикметно, що план реформ (і то на рівні гасел, а не готових документів) нинішня влада змогла пред’явити лише після кількох місяців перебування біля керма – у червні 2010-го. На практиці ж під гаслом реформ здебільшого вирішуються меркантильні інтереси груп при владі. Зокрема, так звана адміністративна реформа «розсадила» представників цих груп по різних посадах, кодифікація податкових законів зробила малий бізнес біднішим, а великий ще багатшим.      

    Українське суспільство постало перед новим випробуванням з боку команди Партії Регіонів, на скільки дії її є неприхильним у громаді ми вже переконуємося під час нових протесних процесів як податковий майдан, утиски опозиції, намагання позбавити соціального забезпечення пільгових категорій. Якщо така тенденція і далі спостерігатиметься,то соціальне напруження зросте, до критичної межі, проте достатньою умовою для революцій дій може стати вибори у 2012 році та 2015 як події які залежать від влади та її майбутньої .

  Модель, яку ми запропонуємо виглядатиме так: необхідні умови які є підставами для революції як соціальне напруження та недовіра до влади її неефективність дій. Достатні умови події та явища, які можуть викликати повний антагонізм та початок активної революції. Тоді ми будуємо два сценарії розвитку можливого розвитку революційних протестів та синтезуємо із системою  запропонованих умов ідеального стану.

    Враховуючи всі виділенні нами чинники, то хід розвитку подій в Україні до 2015 році можливий за двома сценаріями.

Сценарій 1 Якщо події будуть у такому порядку: неефективність дій влади, олігархічний режим набуватиме все більшого поширення, інтереси суспільства не враховуватимуться, то сценарій подій піде у такому напрямі: команда  діюча влада й надалі приховувати свої справжні мотиви. Реформи будуть проводитися лише в інтересах легалізації незаконних дій з боку владних осіб та олігархічних кланів. Будуть створюватися певні умови для прихильності з боку Євросоюзу, але реальний стан економіки, освіти та головне соціальної сфери залишатиметься незмінним, то в українського суспільство виникнуть антагоністичні реакції на владу, тоді достатньою умовою для революції може  революції  стати вибори президента у 2015 році, але такий хід можливий і через усвідомлення українською громадою попереднього досвіду революційних дій та розуміння, що опозиція у потрібний момент не стане тим координатором, який доведе до змін у державі.

Сценарій 2 Дії влади залишатимуться на тому самому рівні, тобто команда Януковича припини всі некомпетентні та протисуспільні дії і піде на діалог із народом. Водночас опозиція зіграє роль такого собі повільного реформатора діючої влади через послаблення тиску на неї (опозицію) та доступ до вільної політичної конкуренції. То можливість революції стане менш імовірною у до 2015 року, але потрібно варувати у даному сценарії буде і важливим гравцем народ, який може за зневіритися і в опозиції наявній та звернутися до нової контр еліти, яка виховуватиметься вже у системі цінностей і переконань суспільного стану  до 2015 року.   

 Відповідно до запропонованої нами моделі ми синтезуємо сценарії можливого розвитку подій із структурними умовами, які ми виділили для себе і спостерігаємо таку тенденцію, що у ймовірності здійснення першого сценарію зіграють необхідні умови - це неефективність владних дій, соціальні утиски та попередній досвід  революційних протестів. Достатньою умовою стане повна зневіра у владі та момент, коли народ відчує, що зможе тиснути на владу ще сильніше чим сьогодні у 2011році, це буде у разі різкого зміну курсу розвитку держави, наприклад у сторону Росії чи вибори президента у 2015році.

Ймовірність здійснення другого сценарію зважаючи на запропоновану нами модель менша, оскільки ми не спостерігаємо тенденції вже після року правління діючої влади серйозного діалогу із народом та сприянням демократизації держави. Щодо опозиції вона навпаки є неконсолідованою на відмінно від діючої влади, але рівень до неї теж не високий, немало зіграють і політичні утиски та внутрішні конфлікти, а це сприятиме до само до самостійних дій з боку народу та народженням нової опозиції.

   Отже, враховуючи всі аналітичні погляди та тенденції ймовірнісного розвитку подій навколо питання революції до 2015 року, робимо висновки,що можливість революції є більш чим високе, соціальне напруження зростатиме  і вже до 2012 року воно виллється у вигляді протестів під проводом опозиції під час парламентських виборів. А вже , коли відбудеться зневіра у можливості діяти політичної опозиції злагоджено, а зміни після виборів не відбудуться тоді 2015 рік стане апологетом, коли народ сам зрозуміє, що очікувати нема на, що потрібно діяти щось змінювати, тоді виникне ризик революції, яка вже не буде мирною, а – з метою інституційного зламу, повалення влади. Це ризик на даний момент дорівнює на рівні за нашими обрахунками 47%, які були дробленні на основі соціальних досліджень по настроях населення.  Проте революційні процеси можуть відбутися не в тому виді, що ми пропонували під концепуалізацією поняття «революційний процес» Можливий і варіант суттєвих змін у самій політичні еліті та її внутрішня революційна перебудова.