Безпечно жити. Соціальний вимір

Що таке соціальна безпека, та чи відома вона громадянам України?

Війни, терористичні акти, техногенні катастрофи та нещасні випадки – і це ще неповний перелік того, чого дійсно бояться жителі сучасного міста. Бідність, голод, зневіра – ці почуття лякають не менше. Що таке соціальна безпека, та чи відома вона громадянам України?

Під час наростаючого негативного впливу загальносвітових кризових явищ, усе відчутнішою стає недосконалість державного регулювання в соціальній сфері. Державі все важче самостійно виконувати функцію надання впевненості у майбутньому. Наразі для більшості країн світу очевидною стає потреба у розробці нових шляхів встановлення впевненості у майбутньому та безпеки життєдіяльності для населення. У першу чергу це стосується вдосконалення законодавчої бази.

Настав час для конструктивних дій. Кожен день соціальні проблеми лише загострюються. Законодавчі норми, як ніщо інше, мають закласти усі необхідні механізми, аби не допустити зростання рівня соціальної напруги з приводу майнової нерівності, попереджати негативні прояви ринкових відносин таких як безробіття, втрата працездатності та створити ефективну пенсійну систему.

Та головне що варто зробити вже сьогодні – розділити соціальну відповідальність. У сучасному суспільстві держава не контролює усі сфери, а лише дає рівні можливості для реалізації свого потенціалу кожному. Далі природнім шляхом утворюються впливові гравці на кожному ринку. У першу чергу вони мають піклуватися про збереження рівня соціальної напруги, адже з його збільшенням виникають протести, зневіра людей у майбутньому та загальний занепад, який найболючіше вдарить як раз по ключовим гравцям.

Важливе місце у системі соціальної безпеки займають роботодавці, які створюють робочі місця, дають людям можливість заробляти та сплачують усі відрахування до спеціальних фондів. Роботодавець, який робить соціальні внески за своїх працівників – у фонд на випадок безробіття, фонд на випадок тимчасової втрати працездатності, фонд страхування від нещасного випадку на виробництві, у державний Пенсійний фонд, «закуповує» в держави певні соціальні послуги, і ці внески входять у фонд оплати праці і відповідно оподатковуються. За таких обставин роботодавець, як правило, просто не зацікавлений займатися соціальним захистом своїх працівників.

Соціальні внески є певним чином благодійними фондами, які підтримають людей в необхідну мить. Чому ж з цих благодійних внесків роботодавець має платити податок? В результаті така добра ідея перетворюється на шалені витрати, яких підприємці намагаються просто у никнути. Суму соціального внеску не потрібно оподатковувати, аби зацікавити роботодавців захищати своїх співробітників соціальними гарантіями.

Згідно з філософією соціально орієнтованої ринкової економіки держава не може стояти осторонь від вирішення питань соціальної політики, вона повинна створити механізми конструктивної взаємодії різних соціальних суб’єктів. У переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава бере активну участь у розв’язанні таких питань. Зрештою, цей курс знайшов відображення в Європейській соціальній хартії.

Однак, держава також не може перетворитися на благодійника без відповідного підґрунтя, у першу чергу фінансового. Таке навантаження є непосильним для існуючого бюджету країни. В європейській практиці держава не несе на собі весь тягар соціального захисту громадян, а намагається розділити цю відповідальність частково з роботодавцями та самими громадянами.

Механізм цей полягає в «найманні» підрядників – приватних структур, в тому числі страхових компаній, які для роботодавця і для усі охочих людей забезпечують соціальний захист. У таких умовах і вимог людей до держави з приводу соціального забезпечення стає менше, і система розгалужена, а отже може працювати ефективно та індивідуально з кожним.

Держава не має змоги в односторонньому порядку надавати соціальні послуги громадянам, а тому працює з партнерами – страховими компаніями, недержавними пенсійними фондами. Вони формують соціальну політику країни, водночас є накопичувачами «довгого» ресурсу, зв’язують на певний час гроші, поки не настає час їх повернення – поки людина не досягне пенсійного віку, або поки не захворіє (у випадку медичного страхування), або поки не накопичить на народження дитини і так далі.

Держава не може жорсткими примусовими методами залучати в людей «довгий» ресурс. Держава має будувати ефективні, довгострокові відносини з громадянами, за яких і вона, і окремий громадянин залишаються у виграші. На даний момент страхування як накопичувальна інституція опинилося в дискримінаційному становищі, оскільки ставки оподаткування в ньому набагато вищі, ніж оподаткування депозитів. І таке подвійне оподаткування страхувальника за окремими видами договорів страхування життя та пенсійного забезпечення необхідно усунути. Тільки таким чином держава може створити мотивацію для страховиків життя залучати кошти людей, які наразі «в подушках», для формування «довгого» ресурсу.

Саме залучення державою для соціального захисту населення так званих «соціальних партнерів» та формування «довгого» ресурсу – накопичень недержавних пенсійних фондів, компаній зі страхування життя – для виконання соціальних обов’язків перед громадянами є тим механізмом, що покликаний стабілізувати макроекономічні показники будь-якої країни.

Наповнення соціальних фондів шляхом залучення коштів населення в обмін на надання відповідного гарантованого соціального захисту в короткостроковій і довгостроковій перспективі і є частиною паритетних відносин між людиною і державою. Проте для того, аби це було вигідно кожній стороні, потрібно зняти податок з соціальних внесків.

Хоч якби складно наразі не виглядала така система, проте пережиток радянських часів рано чи пізно вичерпає себе і просто потягне країну у боргову яму перед власним народом І тоді вже пізно буде вигадувати ефективніші механізми соціального захисту. Діяти потрібно вже зараз. Гарантії потрібні і людям, і роботодавцям, і державі. Тільки разом ми збудуємо наше заможне суспільство.