Білорусь: економічна криза чи криза управління?

Усе пізнається в порівнянні Ф. Ніцше

Після свят отримав від друга доволі потішне, хоч і не дуже свіже, посилання про незадоволення білоруського президента недостатньою участю вітчизняних вчених у подоланні економічної кризи. Впіймав себе на тому, що дуже симпатизую «бацьковій» відвертості. На 17-ому, чи який він там за ліком, році президентства вголос згадати про роль наукової спільноти в управлінні державою, - на таке зважиться не кожен лідер. Зачепила-таки клята криза людину за живе. Але краще пізно, ніж ніколи, як це водиться в деяких їхніх сусідів.

            До того ж пригадалися численні торішні похоронні публікації про їхні проблеми, інфляцію, знецінення національної валюти тощо. При цьому натовпи білоруських трудових мігрантів помічені ніде не були. Відтак, маючи час та натхнення, зайшов на офіційний сайт неупередженого американського ЦРУ та насмикав звідти деякі оціночні економічні показники за 2010 рік (свіжіших ще нема)  по Білорусі та всіх її сусідах. Крім Латвії, яку з певних міркувань не брав, даруйте за лінощі.

            Ось що вийшло:

Ефективність економіки

Найперше, що кинулося в очі, - ефективність сільського господарства. Навіть не порівнюється. І це в їхніх болотах, і продукція набагато вищої якості. Так, Білорусь суттєво дотує своє сільське господарство – приблизно на рівні 18% від вартості його продукту ( в РФ – 10%). Проте ці дотації приносять очевидний результат, і, якщо вірити Лукашенко, скорочуватимуться.

Продуктивність праці в промисловості тоже зовсім не жахає. Вища тільки в Росії та Польщі, відповідно, на 5 і 21%. Росією нехтуємо відразу, оскільки ВВП з нафтової чи газової свердловини фонтанує набагато скоріше і простіше, ніж з машинобудівного підприємства, тобто якщо відкинути добувну галузь, російська промисловість за ефективністю пастиме задніх. Щодо Польщі, то її промисловість значною мірою утворена за рахунок європейських інвестицій, які були, якщо спростити, переносом виробничих потужностей зі збереженням ринків збуту. Тобто орієнтована вона на більш платоспроможні ринки та вищі ціни. Відтак, цілком можна припустити, що якби була можливість коректно порівняти продуктивність праці в Польщі та Білорусі не в грошовому, а в натуральному виразі, результат міг би бути не на користь поляків.

            Щодо рядка «послуги», то це предмет темний, грає набагато меншу роль у формуванні національного багатства, і тому навіть побіжному аналізу не підлягає, принаймні, тут.

            Отже, всупереч чиновникам Світового банку та іншим надто ліберально налаштованим громадянам, мусимо визнати, що білоруська економіка не тільки життєздатна, а й може вважатися дуже ефективною навіть порівняно з сусідами – членами ЄС. Особливо, якщо згадати про економічні санкції проти білоруських підприємств, інші перешкоди для економічної інтеграції з ЄС та порівняно низький рівень зовнішнього фінансування білоруської економіки. Якщо в Білорусі криза, тоді в нас – безвихідь безнадійна.

            У чому ж підґрунтя цієї ефективності? Як на мене, відповідь однозначна – великою мірою збережено контроль держави над реальним сектором економіки, переважно крупними підприємствами. Плюс менше крадуть (даруйте за просторіччя), у тому числі й завдяки цьому контролю.

Соціальні аспекти

            Бюджетні податкові надходження на одного білоруса перевищують аналогічний показник будь-якої сусідньої країни в абсолютному виразі. Країна має більший ресурс для розвитку та соціального захисту. Безробіття практично відсутнє. На заробітки за кордон білоруси майже не їдуть. Найнижче в регіоні майнове розшарування домогосподарств (згідно з таблицею в Україні ще нижче, але, гадаю, це вже вади української статистики).

            Якщо ці показники показати будь-якому Нобелівському лауреату з економіки й попросити його досягнути їх, скажімо, у Литві за 5 чи 10 років, він тільки руками замахає.

Чи все так добре?

            Ні. Добре в табличці. Білорусь дійсно не має стратегії економічного розвитку. Щоправда, хто ж має? Не вважати ж, насправді, «український прорив» чи програму розвитку, розроблену на ахметівсткі гроші, стратегією чи навіть планом.

            Білорусь є авторитарною країною з усіма відповідними вадами. Важливі питання вирішуються фактично одноосібно, а тому не можуть бути вирішені в найкращій спосіб. Настільки розумних людей в природі не існує, хай вже Олександр Григорович вибачають. Є перекоси в державному регулюванні. Торішня валютна криза й скачок інфляції – наслідок помилок у не найскладніших ситуаціях.

            Особисто мені незрозуміло тяжіння бацьки до Росії та завзяття, з яким він «пресує» опозицію, маючи свій рівень популярності. Незрозуміла гіпертрофована роль силових структур, нехтування правами людини.

Та й самого Лукашенка важко назвати ефективним менеджером. Ні за освітою, ні за рівнем інтелекту. Напевно, його стиль управління добре пасує бригадиру колгоспної ланки, але не очільнику держави.

Отже, труднощів у них – купа.  Але переважно управлінського характеру.

Насамкінець

І все ж, яким чином Білорусі при всіх її зовнішніх і внутрішніх проблемах, авторитарному правлінні, президенті, який зовсім не «проффесор», вдалося досягнути в економіці й соціальній сфері результатів, про які демократичній Литві годі мріяти? Про Україну вже мовчимо.

Гадаю, відповідь полягає не в економічній і не в управлінській площині, а в ціннісній. Для білоруської влади основна цінність – людина. При чому не лише в деклараціях, а й у діях.

Щоправда, потреби людини ця влада бачить лише в економічній сфері.

Всіх вітаю з Водохрещем!