Знову ті ж граблі?

Єдиний кандидат для партій чи для українців?

22 січня Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко підписав угоду про об'єднання опозиційних сил, із застереженням щодо необхідності проведення праймеріз для визначення кандидата, який очолить опозицію за мажоритарною системою. «Ми не хочемо, – заявив він, – щоб керівники партій визначилися з людиною, яка очолюватиме опозицію, а людей при цьому забули спитати».

Здавалося б, нарешті опозиція узгодила одне з найбільш спірних питань на шляху до власної консолідації і продемонструвала єдність. Але майже відразу з’явилася низка критичних публікацій з боку, як це не дивно, або союзників, або експертів та видань близьких до них. «Чому Кличко уже на початку об’єднаної роботи робить зауваження?» Причому під час цієї критики було чути не стільки розум, скільки емоції.

Спробую пояснити. Питання праймеріз для кандидатів-мажоритарників лежить у площині інтересів, насамперед, мешканців тих областей, у яких вони (кандидати) будуть висуватися. Тому для визначення – хто з них кращий, слід враховувати не лише партійну приналежність, а й регіональну специфіку.

На превеликий жаль, перспективні домовленості на центральному загальноукраїнському рівні в умовах української провінції майже завжди втілюються у життя крізь призму особистих інтересів, симпатій та антипатій місцевих політиків.

А всі ми чудово пам’ятаємо, що знаковий символ для української опозиції впродовж останнього десятиліття, безумовно, – граблі. Спочатку, напередодні чергових виборів, відбувається урочисте підписання угоди про співпрацю. Далі – процес переноситься у регіони, де лідери місцевих опозиційних партійних організацій заявляють, що вони виступатимуть від імені усіх членів своєї політичної сили і працюватимуть єдиним опозиційним фронтом. А згодом… починаються дивні і незрозумілі речі.

То виявляється, що голова якоїсь районної ради, обраний від опозиційної партії продуктивно і неприховано працює на перемогу провладного кандидата. То за квотою однієї з опозиційних партій, в окрузі висувається фігура вкрай непопулярна серед його виборців. То, у протидію цьому, в окрузі (щоб там партійне керівництво не казало) висувається ще декілька кандидатів-опозиціонерів. Ось і воюємо самі із собою. А це негайно відбивається і на загальному рейтингу опозиційних сил.

Я не знаю, чи можна переносити зазначені приклади на всю Україну, але Вінниччина має дуже гіркий досвід конкуренції і з’ясування стосунків між колишніми союзниками. Скільки разів, вщент програвши на виборах, чиновники і провладні кандидати зберігали ключові посади у владі лише тому, що опозиція не змогла скористуватися плодами перемоги.

Тож ключовим моментом для запобігання чварам всередині опозиції буде, насамперед, оце просте правило – кандидата, який висуватиметься від об’єднаної опозиції у мажоритарному окрузі слід визначати не за партійними квотами, а відповідно до думки людей.

А кращий спосіб її дізнатись – праймеріз.

Геннадій ТкачукЧлен центральної політради Партії "УДАР" Віталія Кличка