Село і люди

Дещо про земельну реформу

Особисто мене, як людину, яка народилася і все життя прожила у місті, дивує один парадокс. Полягає він у тому, що політики, які виросли у селі, з одного боку дуже гордяться власним походженням, а з іншого – роблять по відношенню до українських селян такі дії, які притаманні швидше чужоземній владі на окупованій території.

Такі політики дуже полюбляють красуватися у вишиванках, нібито випадково згадати на публіці, що «я хлопець сільський», та можуть годинами розповідати, як вони пасли корів та бігали у сусіднє ПТУ за 20 кілометрів. Проте, коли справа доходить до конкретних кроків із підняття українського села та забезпечення його мешканцям бодай пристойних умов проживання, селянська солідарність у них чомусь негайно зникає.

А інакше як можна оцінити «ходіння по муках» власників земельних паїв, коли їм спочатку роздавали (не безкоштовно) державні акти на право власності на землю, які цього самого права не давали? Потім змусили (нібито добровільно) людей обмінювати ці документи на акти «нового зразку». Кожен селянин пам’ятає багатогодинні черги у земельних кадастрах, чималі рахунки від проектних інститутів землеустрою, байдужість чиновників управлінь Держкомзему, претензії виконавців Держземінспекцій. А, насамкінець, виявилося, що земля-то насправді уже належить кому завгодно, тільки не селянам. І залишилося «народним обранцям» лише офіційно освятити цей факт законом про продаж землі.

Левову частку притягнутих до кримінальної відповідальності за корупцію складають сільські голови, яких хапають за руку при одержанні хабарів за виділення земельних ділянок. Це тому, що сільські голови погані? Ні, це лише тому, що земельне законодавство настільки недолуге, заплутане і варіативне у сенсі трактування, що працівники органів по боротьбі з корупцією можуть збільшувати показники власної роботи за рахунок сільських голів без особливих складнощів.

Згаданим вище політикам, насправді, усі зазначені проблеми байдужі. Перед виборами можна і похизуватися популістськими гаслами, що землю не можна продавати у жодному випадку. Після виборів – увімкнути «державницькі інтереси» і підтримувати цілковитий і безконтрольний продаж землі сільськогосподарського призначення.

Але така ситуація має бути змінена! Україна – одна з найбагатших держав світу за сільськогосподарським потенціалом, за родючістю земель, за перспективами розвитку аграрного виробництва. Чітко прописані правила функціонування земельного ринку дадуть можливість надати українському селу такий імпульс розвитку, що питання світового лідерства з виробки сільськогосподарської продукції буде не віддаленою перспективою, а визнаним фактом. І не слід казати, що інтереси великого товарного виробництва протистоятимуть фермерським, чи приватні паї заважатимуть колективним господарствам. Більше форм – більше можливостей для розвитку.

Однак я чомусь не вірю, що нинішня Верховна Рада, з її «полум’яною любов’ю» до українського селянина зможе ухвалити Закон про ринок землі інтересах українського селянства – як сільгоспвиробників, так і звичайних пенсіонерів. Надто багато факторів вказують на те, що виграють від нього дуже невелика група латифундистів, які лише легалізують свою фактичну власність, і уряд, який одержить для власних спекуляцій ще один величезний ринок.

Захистити інтереси українського селянина можуть лише сильні і віддані Україні політики.

Член політради Партії "УДАР Віталія Кличка"

Геннадій Ткачук