Сьогодні ми згадуємо події майже столітньої давни, які продовжують ментально розколювати та дезінтегрувати країну, повертаючи нас в думках в холодні дні січня 1918 року, коли громадянське протистояння з обох боків воюючих сторін УНР та УРР вбивало українці.
Як й 1 січня, 22 січня на День Злуки, 22 квітня на День народження того, якого ніяк не поховають, 9 травня та інших історичних дат, знову майорять прапори різних українських політичних груп, які більше нагадують історичні клуби військової та воєнної реконструкції, ніж сучасні демократичні європейські партії.
От й сьогодні, вони вчергове намагаються використати символічні дати минулого в своїх
агітаційно-мобілізаційних цілях. І знову студенти з вудочками і прапорами наперевіс
складають колони, а їх «сотники» рахують гроші в кишені. Чим більше прапорів політичних партій –
тим «правильніша» телевізійна картинка. Середньовічний військовий ритуал
демонстрації сили перед боєм в сучасній Україні – модний тренд вуличної
партійної пропаганди.
Цинічно, абсурдно,
примітивно, скажу більше – аморально.
Хлопці з під Крут
давно почивають на небесах і все, що ми можемо зробити для них, як нормальні
люди – це мовчки згадати та поставити свічі…
Уявіть собі німців чи
шведів, які б ледве не щомісяця водили б хороводи з прапорами часів Другої
Світової чи походів Карла ХІІ і при цьому б називали це політикою.
Смішно? Мені також.
Звісно, в усьому
світі, є групи ентузіастів, яким цікаво й приємно відчувати зв’язок поколінь,
шукати артефакти минувшини й проводити показові баталії, але вони при цьому не
ризикують, на відміну від нас, називати це політикою.
Один із сучасних гуру управління
бізнесом та організаціями, до речі, аж ніяк не українець й не росіянин, І.Адізес
стверджує, що кожна організація, компанія, навіть держава, як й кожна людина,
мають свій життєвий цикл: народження, дитинство,
юність, дорослість, старіння, смерть. Наші політичні партії-історичні клуби
спростовують його теорію, вони самозакохано ходять по колу, витрачаючи свій
час, людський та фінансовий ресурс на те, що б в чергове зафільмувати-зафіксувати
свій «героїчний» образ поруч з тими, кого вже немає на цьому світі.
Які там у нас
найближчі історичні дати, коли ми знову побачимо наших «політиків» як ультра-лівих
так й крайньо-правих перед камерами: 17 березня — Утворення
Української Центральної Ради, 19 квітня — Початок роботи Всеукраїнського
Національного Конгресу у Києві в 1917 році, 22 квітня – День народження вождя
світового пролетаріату, 22 червня – День початку «Великої Вітчизняної війни»,
23 червня — І Універсал Центральної Ради 1917 року, а 15 червня — Створення
Генерального Секретаріату Центральної Ради, 7 листопада – День «Великої
жовтневої соціалістичної революції» і т.д. і т.п.…
В українській історії
- десятки, сотні дат, які б могли стати приводом для мітингів та маніфестацій. Вони
ними не стають лише з однієї причини - наші хронічні мітингувальники фізично просто
не встигають підготуватися.
В цьому контексті, хочеться згадати пана Адізеса та
його формулу успіху, яку можна застосувати як для окремої бізнес-компанії так й
для цілої країни:
Успіх (success), або сталий
розвиток нашої країни, залежить (f) від того,
наскільки глибокою є зовнішня інтеграція (external integration) при
тому, що внутрішня дезінтеграція (internal disintegration)
прагне мінімуму.
Дозволю собі трохи проінтерпретувати.
«Водіння хороводів»
сьогодні – очевидно є внутрішньою дезінтеграцією українців часів УНР та УРР, часів
громадянської війни, часів Голодомору та радянської параної, яку
політики-історики свідомо чи несвідомо знову й знову актуалізують.
Зовнішня інтеграція –
це зв’язки з усім цивілізованим й успішним світом, ефективні комунікації та взаєморозуміння,
взаємопроникнення та обмін знаннями й досвідом. В першу чергу, мова йде про країни
ЄС, з огляду на наше географічне розташування та ті високі стандарти людських прав
і свобод, і рівня життя, які там є.
Політики, відкрийтеся світу, згадайте,
врешті решт, що на вулиці 2012 рік, а не 1918-й.
Ну, хоча б, якщо
креативу на інше не вистачає - змініть парадигму поминок на парадигму свят, а
краще приєднайтесь, якщо здатні, до нової громадсько-політичної сили САМ, яка
не шукає ворогів, а намагається по-європейські, відкрито, запропонувати
суспільству прості і зрозумілі, а головне – чесні правила демократії.
А що до пам'яті студентів, які захищали Київ та УНР від більшовицько-комуністичної орди у січні 1918 року, то мені близька позиція Пластунів, які без політиків та їхніх прапорів, без заяв, тихо і дуже по-людські просто приїхали до Крут і згадали тих, хто нас надихає своїм подвигом й сьогодні...
Для коментарів та дискусії прошу до Facebook
Малюнок петлі Мебіуса взято з сайту Синхрономикон