Про сумніви і переоцінку власних можливостей, віру, надію і любов, яка допомогла нам здійснити цю подорож до найвищої вершини Українських Карпат - гори Говерли і про небезпеки, які там можуть чекати.
Про традицію ходити в гори і для чого це робиться я вже ризикнув написати тиждень тому. Той пост на "Українській правді" був направду дуже ризикованим в сенсі виконання планів пройтися Чорногорським хребтом, оскільки ніхто точно не знає коли гори відкриються і скільки буде витрачено часу, щоб їх підкорити.
Не маючи великого альпіністського досвіду я ризикував потрапити в пастку гнітучих сумнівів та переоцінки власних можливостей. Але, погодьтесь, так трапляється ледве не щодня з усіма і стосується майже усього.
І все ж, при дуже сильному бажанні мрії мають здійснюватися: питання лише в концентрації віри, надії і любові, звісно.
Перед тим, як рекомендувати звіт про цей похід, пропоную подивитися фото з чудових зимових Карпат.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.