Як виховувати суспільство?

Як же ж виховувати суспільство? Як навчити його спілкуватись? Як вбити людям в голову те, що все залежить від них?

   Те, що останнім часом відбувається навколо, це… Всі навколо говорять що про цивілізованість, вихованість та норми етикету й моралі. Сфери обслуговування вдосконалюють свою роботу, проводять тренінги чи школи, щоб їх працівники надавали не лише якісні послуги, а й вміло спілкувались з клієнтами, які як наголошують усі правила «завжди правий», і той залишався приємно задоволеним. Але я навіть не можу підібрати цензурних слів, аби хоча б приблизно охарактеризувати ту ситуацію, яка склалась, про що говоритиму нижче.

   Що ми бачимо на вулицях, коли проходимо повз людей? Ні ,це не лише одяг, вирази облич, зовнішній вигляд. Часто краєм вуха вловлюєш їхні розмови: стоячи на зупинці, в чергах, їдучи в транспорті. Що можна почути від молоді, підлітків, чи частково від середньої ланки суспільства? В їхніх розмовах через одне-два слова, зазвичай, проскакує лайка чи нецензурні вислови. Хіба ж таким нас виховує суспільство? Хіба ж такого вчать батьки, школи, університети? Та головне – хто в цьому винний? Адже ми всі звикли спихнути вину на когось. А картати треба було б себе, перш за все. Зрозуміло, знаю. Та от що, до прикладу, може сказати чи зробити молода дівчина, старшому чоловіченьку, що безупинно «гне мати» у громадському місці? Не факт, що він ще її не пошле якнайдалі.

   Та що говорити про масу? Візьму конкретний приклад, і не з вулиці. З установи. Нещодавно в суботу навідалася до банку. Одна людина попросила оплатити платіж, який мав бути виконаний виключно сьогодні, тому що термін дії договору був з того ж дня. Спочатку годину вистояла у черзі, і коли переді мною лишилось кілька людей ,касирка нахабно заявила, що припиняє обслуговувати клієнтів. Хоча, навіть якщо банк працює до 14.00, то вона має право лише зачинити його зсередини, але завершити обслуговування тих, хто вже прийшов і стояв у черзі. Звичайно, обуренню маси не було меж. Особисто мені також, бо ті, що оплачували комунальні послуги, могли прийти і в понеділок, а от мої платіжні квитанції чекати аж ніяк не могли. На що дівчина, яка навіть не мала ні бейжика, ні таблички з написом хто обслуговує клієнтів (що треба зауважити як і керівництву банку, так і їй!), адже це має бути обов’язковим, з жахливими криками заявила, що вона сидить тут з 8 ранку, і ще й не підводилась, тому зачинятиметься і все. Її тон розмови і крики привели до обурення всіх. І це таке зараз у нас обслуговування клієнтів у державних установах? Жах!

   І якщо ще частину людей на вулиці я пробачаю про себе, розуміючи їх можливу не достатню освіченість, роздратованість чи умови життя, то людину, яка має вищу освіту, працює з людьми і знає, на яку роботу вона йшла зрозуміти важко. Так, втома, знесиленість, проблеми – це є  у всіх і кожного. Але на роботі, особливо такій, як на мене, треба тримати себе в руках, а ні – то шукати інше місце працевлаштування!

   Як же ж виховувати суспільство? Як навчити його спілкуватись? Як вбити людям в голову те, що все залежить від них? І жалкувати чи спихати нема на кого. Особливо у таких випадках, та й у житті загалом