Прощена неділя

Є така давня традиція – прощати перед Великим Постом.

Я люблю цей день – можна залатвити всі образи, висказати в морду все, що накопичили – і це без спрямування, на яке найсмартніший навігатор не дасть відповіді.

Прощати легко.

Мені було цікаво, кого ж я простити не зможу. І, як не дивно, прощати легко друзів, співробітників, родичів. Коханих і некоханих…

Але неможливо простити політиків – я не можу простити системної наруги над тим, що для мене є цінністю. Коли мене грабують на перехресті, і кажуть: «Тихо, лох, не шуми, щас все пройдет», мені хочеться не прощати, а порвати… Хоча-би, щоб мої діти цього в майбутньому не чули.

Я не можу простити Ющенка. За те, що здав. Всіх і вся. Унікальна революція привела до влади імпотента. Слон породив мишу.

Я не можу простити Тимошенко. За те, що  сіла. Як би не дивно.

Я не можу простити Януковича. Я не приймаю зека на чолі своєї країни. А він за два роки зробив міліардером свого сина, побудував собі протизаконно обійстя в Межигір’ї, і срати хотів на наші розмовки.

Що робити?

А, можливо, це від слова Проща. І треба збиратися не в церкві, а перед Країною.