Довгий шлях до сцени Олени Тетерук

Нещодавно в Білій Церкві відбулося вручення міської молодіжної літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Її лауреатами стали музикант і поет Руслан Соловйов та артистка театру Олена Тетерук

Нещодавно в Білій Церкві відбулося вручення літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського найбільш обдарованій творчій молоді міста. Її лауреатами стали музикант і поет Руслан Соловйов та артистка Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського Олена Тетерук. На відміну від Руслана, Олена не здобула великої популярності на теренах України, але театрали Білої Церкви добре знають цю талановиту акторку, адже її можна побачити і в драмі, і в комедії, і в дитячій казці. Вона є яскравим представником нового молодого покоління акторів, яке прийшло в театр ім. Саксаганського протягом останніх п’яти років. Велика заслуга в цьому художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Ускова, який енергійно реформував діяльність ввіреного йому закладу, не побоявшись довірити ролі молодим талантам.

Про Олену Тетерук і її премію він каже так: «Це нагорода всьому театру. Звісно, Олена своїм талантом виділяється в трупі. Кожен режисер хоче, щоб вона грала саме в його спектаклі, бо Тетерук напрочуд тонка акторка з багатим внутрішнім світом і великим життєвим досвідом. Чому ми, театр, висунули її на цю премію? Бо бачимо її потенціал, бачимо, як вона працює  і думаю, що це не остання її премія. Знаючи Олену, можу передбачити, як ця премія спонукатиме її ще більше працювати над собою і здобувати славу собі та театру».

Зустріч з Оленою відбулася після спектаклю «Пізанська вежа», в якому Тетерук  зачарувала своєю грою глядачів. Не дивлячись на витрачену енергію і втому, Олена була надзвичайно люб’язною та цікавою співрозмовницею, яка відверто говорила про своє життя і шлях до сцени.

«Йду в театр, як додому»

- За час своєї кар’єри ви отримали чимало відзнак різноманітних театральних фестивалів, і от настала черга премії ім. Вінграновського, що вона для вас означає?

-  Це крок вперед! Приємно, що мою гру так високо оцінили. Я відношуся до тієї категорії акторів, яких треба заохочувати, тоді мені працюється легко і весело. Але це й велика відповідальність, адже тепер я не маю права опустити планку своєї виконавчої майстерності. Після нагородження – тільки вперед, досягати нових вершин.

- Важко простій дівчині з Узина досягти успіху на сцені? Ваш шлях до визнання був тернистим?

- Думаю, не важко. Треба лишень любити свою професію і віддавати їй всі свої сили. Знаєте, я не ходжу на роботу, я йду в театр, як додому. Тут я отримую колосальне задоволення від того, що я роблю. Були, звичайно, дрібні негаразди. Наприклад, після закінчення театрального інституту я була молода, боязлива. Мені не вистачило напору, щоб закріпитися в столичному театрі, й вісім років я не бачила сцени.

«Влаштовувала в магазинах виставу»

- І чим ви займались?

- Я народила дітей, двох донечок, виконавши тим самим найголовнішу свою місію. Довелося попрацювати в торгівлі в Києві, а потім в білоцерківських магазинах. Але й там мені подобалося. Я ж була не продавець, а продавець-консультант (сміється). Мені багато радості давало спілкування з людьми. Я перетворювала акт купівлі в маленьку виставу і людям це подобалося.

- А як вдалося повернутися на сцену?

- Напевно тому, що я виявилася до цього готова. Коли народилася друга донька, то почали з’являтися думки: „А може, варто спробувати?” І от моя знайома принесла звістку, що в наш театр набирається нова трупа. Я вирішила ризикнути і, прочитавши монолог з твору Ліни Костенко „Маруся Чурай”, пройшла відбір. Крім того, багато чого відклалося в пам’яті з часів навчання в інституті, я дістала свої підручники та конспекти і повторила колись вивчене. Все це допомогло мені ввійти до складу трупи.

- Коли Ви не змогли після театрального інституту влаштуватися в театр, не було дорікань від близьких людей, мовляв, навіщо воно тобі було треба?

- Ні, таких дорікань не було. В мене самої зникло бажання мати щось спільне з театром. Я не могла туди ходити навіть як глядач. Лише через декілька років, після народження першої дитини, змогла піти на виставу. Була якась образа, ну як же мене таку „зірку” нікуди не взяли? Зараз я розумію, що була юною, дуже запальною і робила неправильні вчинки. Знаєте, після інституту всі ж „народні” випускаються... Це вже потім проходить час і оцінюєш себе по іншому. Лише підтримка моєї мами, моїх рідних дозволила повернутися на сцену.

«Хочу, щоб донечки мною пишалися»

- Як у вас виникло бажання бути акторкою?

- Я не пам’ятаю якогось переломного моменту. Скільки себе згадую, завжди когось копіювала. Особливо подобалося пародіювати Салтикова, як він повзає по сцені. Це було смішно і всі навколо казали, що мені потрібно йти в артистки. А я собі думаю: „Які артистки? Я ж в економічний збираюся.” Але гра в шкільному театральному гуртку і ведення святкових подій, новорічних програм схилили шальку терезів до вступу в театральний.

- Вас в дитинстві водили в театр?

- Ні, і не дивлячись на це, я стала акторкою. Знаєте, я лише зараз дізнаюся, що моя тітонька пише вірші, що мій тато (батьки розлучилися коли я була малою) теж творча людина, писав музику… Напевно, що не на пустому місці виникло моє захоплення мистецтвом.

- У ваших донечок є театральний хист?  

- Старша донька подає надії. З самого малечку вчить вірші, спинається на стільчик і декламує. І їй треба обов’язкова поаплодувати. Ходить на танці, перебрала мій одяг, все на ній – бере мікрофон і співає: „Буду як мама – артисткою!”. Молодша, та більше до спорту має здібності.

- Підтримаєте старшу доньку в її артистичній кар’єрі?

- Якщо вона захоче, то не буду відмовляти ні в якому разі.

- Вам важко поєднувати гру на сцені з вихованням доньок?

- Важко. На жаль, я можу їм приділяти небагато уваги і я дуже переживаю з цього приводу. Велику допомогу у вихованні надає моя мама. Сподіваюся, що коли донечки виростуть, то вони мною пишатимуться, дуже цього хочу. Стараюся приводити їх в театр, вони вже всі мої ролі в казочках передивилися. Так що донечки знають, яка їхня мама.

Хочу бути «стервою»

- У Вас немає планів підкорити столицю?

- Ні. Мені всі кажуть: „Чому ти не хочеш?” Та ж у мене двоє дітей і як би я не любила свою роботу, все одно не хочу їх залишати на досить великий термін. Тим паче, мені подобається те, що відбувається у нас в театрі. А грати в третьому ряді другу мишу якось не хочеться. Крім того в Києві постійний рух, всі кудись поспішають, а мене це напружує. Я комфортніше себе почуваю в Білій Церкві. Хоча, може колись і наважусь…

- А кіно?

- В кіно зіграти хочеться, але не в якомусь „милі”. Та я для цього поки що нічого не роблю. Театр, діти…, а можливо, просто не прийшов мій час…

- Які ролі вам ближче – комедійні чи драматичні?

- Комедійні ролі лише на поверхні комедійні. Всередині  героя - переживання, трагедія, драма. Тому я не можу вирізнити драму чи комедію, якщо переживаєш то тип ролі не має значення.

- Яку роль ви хотіли б зіграти?

- Я хотіла б зіграти роль жінки-стерви, такої, що нема де й проби поставити. Хочеться, щоб це була неоднозначна постать, щоб там було намішане добро і зло. Правда, я не зустрічала подібного матеріалу, цей образ в моїй уяві. Можливо, доведеться писати самій.

- В трупі театру ім. Саксаганського є якісь особливі забобони чи ритуали?

- Ритуал. Коли ми граємо прем’єрну виставу, то стаємо в коло, беремося за руки і проговорюємо нашу таємну фразу.

- А є роль, яку б Ви не грали ні в якому разі, ні за які гроші? Леді Макбет, чи Маргариту, наприклад?

-  Ні, таких ролей немає, хоча… Я ні в якому разі не хочу грати вульгарність, порнографію на сцені.

Молоді притаманний максималізм. Іноді молодим людям вдається одразу спалахнути яскравою зіркою і добитися успіху. Інші йдуть до своєї мети поступово, крок за кроком. А Олена Тетерук за дуже короткий відтинок часу взнала радість навчання і гіркоту поразки, втрату мрії і відродження надії. Вона довго йшла до сцени, але, зрештою, подолала всі негаразди і стала справжньою окрасою Київського академічного обласного театру ім. Саксаганського.

Розмову вели Костянтин Климчук та Тетяна Виговська.

Фото Тетяни Виговської та з власного архіву акторки.