Двозначний погляд на проблеми багатодітних родини

Сучасне українське суспільство неоднозначне у своєму ставленні до сімей, у яких зростають троє, четверо і більше діток. Щоб впевнитися у цьому, не обов’язково розробляти програму соціологічних опитувань або перелопачувати томи наукових досліджень із соціології сім’ї. Достатньо вийти на вулицю – пройтися сквером, постояти в черзі біля хлібного…просто озирнутись і прислухатись.

Поряд з тими, хто бодай на словах, але підтримує багатодітних батьків, стає усе більше тих, хто виявляє своє негативне ставлення, нерозуміння та несприйняття. Не приховуючи агресії, старенькі бабці на лавках проціджують крізь зуби: «Понарожали вот, а  содержать и воспитывать нормально не могут». Молоді доглянуті жінки з відразою тицяють пальцями на скромно одягнену жінку з візочком та двома замурзаними, зовні не дуже доглянутими бешкетниками…

Я спостерігаю подібні сцени дедалі частіше. І усвідомлюю, що українці під тягарем усіх своїх насущних проблем обростають усе міцнішою бронею байдужості, жорстокості, може, навіть цинізму. Втомлені, розчаровані, незадоволені життям люди просто перестають вірити, що в українських реаліях ще існують розсудливі тата й мами, здатні наважитись на народження третьої і четвертої дитини з власних переконань, а не заради грошей, пільг чи просто з елементарної необачності.

Але такі родини справді є. І їх потрібно підтримувати як державі, так і суспільству.  А засуджувати завжди знайдеться кому. Якщо родина взяла на себе місію не лише народити, а й достойно виховати багато дітей, від суспільства вона заслуговує, як мінімум,  поваги. Від держави – достойних умов для життя. Не на папері, а в реальності. Пільги на якісне медичне обслуговування та освіту для дітей з багатодітних сімей мають сприйматись як норма, а не привілей «невідомо за що». Адже навіть найуважніша мати і найпрацьовитіший батько  не зможуть самотужки впоратись із сімома хворими дітьми, які по черзі підчепили одне від одного ГРЗ чи вітрянку..або ж одночасно оплачувати їхнє контрактне навчання у вищих навчальних закладах. 

Особливої уваги потребують житлові проблеми багатодітних родин. Сучасна ситуація заганяє в глибокий шок і потребує термінового втручання. По всій Україні маємо тисячі випадків, коли сім’ї змушені тіснитись у малесеньких квартирках (у кращому випадку), а часом їх прихистком стають приміщення, взагалі не придатні для життя. Відсутність електрокомунікацій, опалення, каналізації, підвищена вологість, грибок – не вигадки, а реальність, з якою часом доводиться стикатись багатодітним батькам. 

Саме проблема житла часто стає першопричиною виникнення замкнутого кола. Невідповідні до жодних норм умови проживання, висока хворобливість, низька працездатність, бідність, низький рівень соціального захисту, осуд суспільства.  Над кожною з ланок, які це коло утворюють, потрібно працювати. Замало виплачувати допомогу на кожну дитину і сподіватись на поліпшення стану багатодітної родини, якщо та мешкає мало не в сараї. Аабо пояснювати вишуканій молодиці, що діти її сусідки замурзані не тому, що вона  –  погана мати,а тому, що троє з її п’яти хлопчаків захворіли водночас.  А тому, що їй просто не вистачає сил упоратись з усіма, доки батько родини  працює на трьох роботах, аби заробити синам на ліки та харчі.

Отож, якщо не можете/не хочете підтримати подібну родину – залишайтесь бодай людяними та толерантними. Не варто засуджувати не відому Вам долю. А я, як представник парламенту,  тимчасом працюю над визначенням оптимальних кроків для покращення існуючої ситуації.