Велком ту Юкрейн!

Частина І

Україна після розпаду СРСР пережила п’ять Президентських та по-суті шість Парламентських виборів, якщо рахувати вибори 1990 року. Але від виборів до виборів наш народ, який покладав надії на зміни, отримував лише суцільні розчарування, а обличчя при владі змінювали свої політичні погляди, переконання, залишались все тими ж. Хоч і відбувався певний кругообіг облич між партійними структурами при владі, але це були люди породжені тією системою влади, адже влада не могла допустити там появи нових людей, це суперечило б інтересам правлячої еліти, яка розподілила країну на сфери впливу між собою, а це небезпека втрати контролю над народом, влада якого прагне зберегти цю ж систему для своїх нащадків.

Найбільше обурює мене як патріота цієї країни факт безсилля, розуміння того, що наш народ заслуговує жити краще, що ми не гірші ніж інші держави, а нас принижують на нашій землі, на тій, якій пролили кров наші предки борючись із загарбниками із різних земель, вони боролись не за те, що їх нащадки будуть рабами у своїй країні. За період незалежності прірва між представниками владної системи та простим народом зростає. Ми перебуваємо на межі виживання у своїй рідній країні, нам нав’язують чужі цінності, нас намагаються посварити між собою, розколюють нас штучним проблемами, а потім вкотре використовують нас.

Чому влада, яка розкрадає державне багатство, експлуатуючи наші ресурси так знущається з нашого народу? Напевне тому, що ми самі дозволяємо їм робити усе, що вони захочуть. Натомість їхні маніпуляції через радіо, газети, а особливо телебачення, яке повністю належить їм призводять до того, що вони почуваються безпечно у такій ситуації. Вони втілюють вміло закони впливу на людські маси: «розділяй та владарюй», а також «хліба та видовищ». Саме через їх контрольовані засоби масової інформації вони подають усе під тим кутом зору, який вигідний їм, а ми ведемось сліпо на їх провокації. Коли у країні відчувається спільна ненависть до влади, то дуже просто увімкнути ті проблеми, що нас можуть певною мірою розділяти, наприклад мова, релігія, тощо. Так ми різні в цій країні, але ж ми живемо в незалежній державі. Чому ж ми забуваємо слова Тараса Шевченка: «Чужому навчайтесь, та свого не цурайтесь». Те, що ми різні має бути наша стратегічна перевага, а не наша слабкість. Адже ми повинні вчитись один в одного, а не боротись між собою, в той же час, забуваючи про справжнього ворога народу – владу. По їх телебаченню та радіо ідуть безліч розважальних шоу, телесеріалів та інших програм мета яких дати людям видовище. Владі не потрібні інтелектуали, їм потрібна сіра маса, тому не шукайте у наших засобах масової інформації передач, спрямованих на розвиток особистості.

Щоб зрозуміти, що владі не потрібна здорова та думаюча нація далеко ходити не потрібно, це видно в усіх діях влади. Мені часто згадується реклама на одному з каналів, що нас п’ятдесят два мільйони, а тепер нас скільки? Це хіба не геноцид?

Щодо економіки. Коли народ зводить кінці з кінцями, наша еліта під час кризи збільшує свої офшорні рахунки, тим самим здобуваючи нові позиції у рейтингах найбагатших людей планети. Коли народ ледве виживає на копійки, при високих середньоєвропейських цінах, у нас зарплати середньо-африканського рівня. Скільки років потрібно молодій людині збирати у нас, щоб купити новий автомобіль? Можливо сто, чи всього на всього п’ятдесят? То чому наша країна посідає перші місця серед країн Європи за кількістю найдорожчих автомобілів. Нас змушують купувати за великі гроші або автомобілі, які коштують копійки, наприклад в сусідній Польщі, або ті авто, які складаються тут, але також коштують дорого і значно поступаються у якості нормальним іноземним. Хто в цьому зацікавлений? Наприклад,  одна з деяких зацікавлених – компанія Укравто, народного депутата України пана Таріела Васадзе, що завжди при владі, спочатку, коли Тимошенко він у БЮТ, тепер звісно у нього змінились орієнтири, бо він у Партії регіонів. Це все просто, у владі лобіюють інтереси вітчизняного виробника. Ось лише до проблем народу їм все одно. Адже вони мало того, що мають достатньо коштів щоб купити собі престижну іномарку, вони намагаються це робити різними схемами, оминаючи свої ж закони.

Скільки років потрібно молодій сім’ї, щоб купити власних декілька квадратних метрів житла? То чому наші можновладці купують гектари землі? А ще краще купувати нерухомість за кордоном, так думають наші можновладці. Вони ж настільки бідні ті, що приходять до влади, що у їх деклараціях максимум може бути лише гараж і то, не у всіх. Може нам надіятись на державні черги чи іпотечні кредити? Якщо Ви не відноситесь до владної еліти та їх сімей, то навряд. Адже вистояти у черзі звичайній людині це мрія всього життя, нажаль не здійсненна аж до смерті. А іпотека, яка за відсотками переважає, приміром середньоєвропейську в 10-15 разів, Вам може підійти, якщо Ви маєте таку ж зарплату як приміром депутат Верховної ради України, з всіма їх добавками та виплатами.
На початку 90-х років, коли тільки почав зароджуватись у нашій країні середній клас як такий, з людей, що покинули свої основні професії і потом, і кров’ю, ризикуючи життям заробляли свої перші статки, наша еліта за копійки привласнила наші фабрики і заводи, а також справно займалась рекетирством у простих громадян. А комуністична номенклатура, яка взяла кредити, бо мала доступ, ще в Ощадбанку, сколотила величезний капітал, адже потім ці кредити можна було легко віддавати, щоправда з умовою гіперінфляції, коли мільйон до кризи вартував багато, а після – коробка сірників. Хороший такий кредит вийшов. Щоправда не всі ж знали і могли взяти тоді кредит. Звісно, якщо Ви були не високопосадовець у партії чи комсомолі. А прості люди, втратили усі вклади на депозитних книжках.

Тепер колишні комуністи та їх нащадки, а також рекетири, звісно ті, що вижили, бо воювали також між собою – це наша владна еліта. На те, як наші олігархи заробляли перші мільйони можна зробити не один детективний серіал із присмаком бойовика.

Хочете у нашій країні займатись легально бізнесом? Нема проблем, спробуйте заплатити усі податки (а наша країна один з лідерів за кількістю податків у світі), візьміть нереальні кредити (відсотки, що в 10-15 разів вищі від середньоєвропейських), також не забудьте про складну процедуру реєстрацій та звітності і саме головне – завжди будьте готові поділитись із контролюючими органами.

А якщо Ви знаєте потрібних людей у владі або так сталось, що Ви представник владної еліти, тоді тобі просто необхідно займатись в нашій країні бізнесом. Головне, щоб Ви вчасно подавали заявки на різні державні тендери та закупівлі, перед тим звісно зареєструйте фірму у якомусь офшорі, а потім заключайте найвигідніші контракти, заробляючи мільйони та виводячи їх у офшори, не забуваючи при цьому вчасно платити «відкати». Змінюється влада, то не біда, просто потрібно вчасно змінювати свої політичні погляди. Якщо не повезе вчасно змінити погляд, нічого страшного, станете опозицією і чекатимете знову змін у владі. Не знаєте як це робиться, так спитайте поради у Дмитра Фірташа, який з повітря завдяки вигідним контрактам (щоправда не для держави вигідним) за декілька років став мільярдером. Навіщо йому розробляти віндовс чи придумувати фейсбук чи гул, просто вдало поставити підпис і гроші самі будуть приходити на рахунок. А ще просто необхідно нашій країні щось грандіозне, наприклад ЄВРО-2012, скільки державних замовлень на стадіони, дороги і т.д. То нічого, що ціни в рази більші на все будівництво ніж в тій же Польщі, то нічого, що якість гірша і питання чи довго все протримається після чемпіонату, головне ж виграти черговий тендер для фірми з офшору, з корінням в Україні.   

Ще варіантом є створити свій власний банк, а потім набравши депозитів і вивівши гроші в офшори, оголосити його банкрутом, головне тобі нічого за це не буде, бо за тебе справно буде розбиратись Національний банку України, який явно національний для України лише із своєї назви. Якщо у цій схемі щось не зрозуміло, то можна запитати у голови Національного олімпійського комітету пана Сергія Бубки, що був керівником однієї з таких фінансових пірамід – банку «Родовід», якщо раптом будете в Монако, де він мешкає із своєю сім’єю.
Прикладів, коли грабують нашу державу на жаль не сотні, а тисячі. У всьому світі є корупція але лише у нас вона стала державною політикою на всіх рівнях влади, починаючи від сільських голів і закінчуючи всім складом Кабінету міністрів, Верховною радою та Президентом. Прірва між багатими та бідними у нашій країні стала настільки жахливою, що виглядає ніби ми повернулись до феодального устрою держави. Коли їх діти навчаючись в найдорожчих учбових закладах світу далеко від України, випиваючи келих вина, вартість якого за пляшку перевищує річний прожитковий мінімум середнього українця, вони звісно думають про проблеми народу.

Щодо правоохоронних органів. Правоохоронні органи працюють проти простих людей, стоячи на охороні багатих. Якщо хтось виступає проти влади, його просто репресують або він зникне. Хоч є ще один дієвий метод, його просто зацькують підконтрольні засоби масової інформації. Карально-репресивна система, яка залишилась у спадок від радянського союзу зараз працює не на служіння народу. У нашій країні найкраща теза: «була б людина, а стаття знайдеться». Сотні українців гинуть від катувань правоохоронних органів, тисячі незаконно позбавлені волі за злочини, яких не вчинювали, зате статистика розкривання злочинів у нас одна з найвищих у Європі. Цікаво, чому ж поліція звичайних європейських країн, отримуючи достойні зарплати, маючи професійне сучасне обладнання для своєї діяльності так погано справляється на відміну від наших професіоналів?

Коли керівництво правоохоронних органів їздить на автомобілях, вартість яких в сотні разів перевищує їх посадові оклади, а звичайні рядові правоохоронці, ризикуючи життям кожний день, живе від зарплати до зарплати, коли проституцію, наркотики, контрабанду, усе контролюють наші органи, навіщо тоді ще організована злочинність?

Наша служба безпеки окрім того, щоб незаконно слухати громадян, крім того, щоб «кришувати» контрабанду та інші злочинні сфери, чомусь не бореться за інтереси народу. Коли країну грабують на мільярди, коли іноземні спецслужби почуваються у нашій країні як на своїй території, коли йде нагнітання анти державницьких настроїв з ознаками сепаратизму у різних регіонах країни, коли плюндруються наші державні символи, наша служба мовчить. Вона полює на тих, хто пам’ятники Сталіну підриває, шукає терористів у всіх, хто не любить владу. Хоч що тут дивного, коли очільниками служби можуть бути не професіонали, а політики чи бізнесмени, наприклад Туричнов та Хорошковський. Цікаво як справжнім офіцерам працюється також за порівняно не високі зарплати під керівництвом тих, хто має бути об’єктом їх контролю?

Наші виправні заклади – це знущання з людини, її гідності. Сумніваюсь, що наші виправні заклади сприяють перевихованню людини, що скоїла злочин. Скоріше це університети для злочинців. А якщо добавити, що у нас одна з найбільших кількість в’язнів у Європі (втричі перевищуємо європейські норми), то виходить, що у нашій країні в нелюдських умовах перебуває значна частина населення країни. Хоч у нас ціла країна на межі виживання, розумію, що злочинці повинні відбути покарання але навіщо знущатись з людини, коли садити її у такі умови? Невже вона на волю вийде і не захоче ставати на шлях злочину? Тим більше, що тисячі українців сидять незаконно, так вже у нас «міліцейська» держава. Якраз доречна теза: «вкрав мільйон – депутат, вкрав буханець – сиди в зоні». Чому підсудні Луценко та Тимошенко хвилюються, що вони опинились в тих місцях, де перебуває більше ста тисяч населення країни. Коли вони були при владі, чомусь не думали про зміну системи? А чому Європа та наша опозиція звертає увагу на двох засуджених, коли тисячі незаконно засуджених сидять в гірших умовах ніж ці двоє віп-засуджених. Не суджу про те, чи законно вони там сидять, не вірю нашим судам, але наша влада не думає про тих, хто сидить в жахливих умовах, хоч варто, адже все може змінитись (приклад Тимошенко і Луценко) і зовсім дивно, що наш Президент, який сидів не у кращих умовах, щоправда ще за союзу, він міг би точно знати як там, та чомусь нічого не робиться для покращення ситуації.

Наші суди – це мірило твого статку.  У нас суддя – це недоторканна, привілейована особа, яка може трактувати по своєму закони (приклади – сотні дивних справ рейдерських захватів, відпускання на волю грошовитих вбивць та ґвалтівників і т.д.). Напевне тому, наші судді мають дорогі автомобілі та вишукані маєтки. Маєш достатньо коштів, тебе відкуплять за будь-якої статті, адже різниця лише у сумах відкупних. Адже не почувалася наша еліта та їх «золота молодь» так вільно в нашій країні. Їм не проблема роз’їзжати на дорогих автомобілях, збиваючи людей на смерть, ходити із зброєю та стріляти по всіх, хто їм не сподобався, побити самим та зі своєю охороною будь-кого, хто не має «даху» або зґвалтувати будь-яку дівчину, вони ж добре знають, що їм за це нічого не буде! 

Наша країна настільки дотримується принципу християнства: «вдарили у щоку, то підстав другу щоку», що у нашій країні не можливий самозахист. Якщо на Вас нападе банда злочинців, а Ви дасте їм бій, при цьому Вас можуть звинуватити і покарати за всією строгістю закону, якщо Ви звісно, не маєте достатньої кількості грошей або потрібних зв’язків. Думаю влада не даремно проти того, щоб населення мало дозвіл на зброю в першу чергу не тому, що підвищиться рівень злочинності, злочинцеві у нашій країні і так не проблема мати зброю, просто вони розуміють, що люди зі зброєю можуть захистити свої права проти злочинців. Цікаво чи так безстрашно займалися б беззаконням наші «мажори», якби кожен українець мав право на зброю? Я не те, щоб за те, що б у кожного була зброя, звісно це призведе до певних побічних ефектів, однак чи право захистити себе і свою рідню не важливіше? Ось Президент виступає, що він схвильований тим, що населення озброюється. А чого йому боятись? Він хіба не слухає і не розуміє кожного? Якщо у нашій державі влада думає про народ, то чого влада повинна боятись свого ж власного народу?