Про ефективність громадської діяльності

Величну мету не втілити дрібними, навіть хорошими справами

Довелося багато чути від деяких запеклих громадських активістів про їхню (і більшості громадян) недовіру до політиків і до політики, про необхідність змінювати суспільство України не політичними, а громадськими засобами. Мовляв, політика є брудною справою, яка порядним людям недоречна, тому вони побудують справедливе суспільство через громадську діяльність. Багато хто спеціально наголошує: ми не партія, ми громадська організація, ми не займаємося політикою, ми займаємося громадською діяльністю, конкретними справами.

Здебільшого така громадська діяльність полягає в різних просвітницьких проектах, у письмових вимогах до органів державного управління і місцевого самоврядування надати інформацію або вчинити певні дії, у проведенні мирних зібрань (мітингів, демонстрацій, пікетів) з висловлюванням протесту. З різних боків лунають заклики вийти і через акцію протесту захистити від забудови певну територію, допомогти постраждалій від несправедливих або злочинних дій можновладців людині, примусити прийняти або навпаки не приймати певний нормативно-правовий акт. Чи можна такими протестами змінити країну на краще? Чого взагалі можна досягти завдяки таким протестам?

Таким протестом можна проголосити про незгоду з діями можновладців. Але вони і без того знають про таку незгоду. Вони знають майже все, що ми хочемо їм сказати, а ми знаємо майже все, що вони можуть нам відповісти.  Таким протестом можна привернути увагу незначної кількості людей - тих, хто безпосередньо побачить і почує - до події. Але завдяки сучасним можливостям обміну інформацією, зокрема соціальним мережам і електронним засобам масової інформації  можна привернути увагу і проінформувати набагато більше людей. У порівнянні з можливостями електронних мереж інформаційна ефективність мирних зібрань виглядає сумнівною.

Організаційного розвитку такі дії зазвичай також не дають. Навіть у разі добровільної безоплатної участі людей здебільшого приходять одні і ті самі, котрі давно і добре один одного знають. Масового залучення до активної громадської діяльності нових людей через такі заходи не відбувається. Часто вимогою ініціаторів мирних зібрань є відсутність символів партій чи інших об’єднань громадян, відмінних від ініціаторів, у учасників такої акції. Вочевидь, причиною такої вимоги є відсутність у ініціаторів чисельної згуртованої організації і прагнення використати сторонніх учасників для надання суспільної вагомості організаторам події.

Дуже часто такі заходи не призводять до того результату, котрий був проголошений їхньою метою - досягти, захистити. Заходи, котрі не досягли проголошеної мети є шкідливими, оскільки призводять до зневіри потенційно активних громадян у можливості досягати результатів через громадянську активність.

У якому разі такі заходи можуть бути дієвими, досягати своєї локальної мети? Лише тоді, коли хтось із можновладців також зацікавлений у такому результаті.  По-перше, у разі зацікавленості певних владних сил використати їх для досягнення переваг у внутрішній боротьбі. Оскільки влада не є монолітною, таке може статися. По-друге, коли такі заходи спеціально організовані або спровоковані можновладцями для досягнення власних цілей, котрі можуть бути невідомі більшості учасників і навіть організаторів заходів. По-третє, якщо протест не зачіпає інтересів всієї системи, а висловлюється проти конкретної дії окремого можновладця, система може пожертвувати цим можновладцем заради зменшення локальної соціальної напруги. В результаті громадяни задоволені, нібито досягли успіху, одного чиновника замінили іншим (або наклали службове стягнення), система діє далі.  Все це удаваний успіх для громадян, насправді це успіх системи, котра дала можливість населенню «випустити пару у свисток», перевела увагу активних громадян з принципових, вирішальних завдань на часткові, містечкові проблеми. Небайдужі громадяни витрачають власний час і сили на наслідки замість причин, а система впевнено і нахабно функціонує далі за своїми правилами.

Всім активним громадянам слід нарешті усвідомити просту річ. Досягають реального результату лише громадські акції, котрі являють безпосередню загрозу можновладцям, коли ці можновладці відчувають, що люди готові до масових насильницьких дій, що такі дії завдадуть суттєвих відчутних втрат їм особисто. Реакція влади на злочин проти померлої Оксани Макар була швидкою лише через готовність значного числа людей самим покарати не лише злочинців, а й чиновників, котрі повинні розслідувати справу і прийняти справедливе з позиції громади рішення. Цим міг бути утворений прецедент народного суду і народного покарання. Такий прецедент міг бути запалом для вибуху насильства суспільства проти можновладців, тому влада мусила реагувати швидко і показово. Можливість такого прецеденту усунена, до організованих системних насильницьких дій із захисту своїх прав, свобод і законних інтересів  жодна з громадських сил сьогодні не готова як організаційно, так і ідеологічно.

Що ж маємо у результаті? Результат невтішний. Більше двох десятків років діяльності громадських організацій, тисячі громадських організацій, тисячі реалізованих громадських проектів, тисячі акцій протесту. Громадські активісти час від часу захищають маленькі клаптики території від забудови, в цей час олігархи спокійно привласнюють сотні квадратних кілометрів землі. Громадські активісти час від часу захищають від несправедливого суду окремих громадян, в цей час державна репресивна система на службі олігархів руйнує життя сотень тисяч людей. Громадські активісти час від часу розв'язують локальні проблеми, водночас проблеми всього суспільства поглиблюються. Весь цей час Україну руйнують олігархічні клани, і весь цей час громадський галас для них ніщо.  

Я не є противником громадських організацій. Навпаки, намагаюся брати активну участь в громадській діяльності. Але розумію - це лише локальні дії, котрі не мають вирішального впливу на розв'язання найважливіших проблем українського суспільства.

Громадянам слід зрозуміти, що маленькими справами великої мети не досягнути, що дієво вплинути на владу можна лише в один спосіб - самим стати владою. Для цього слід вирости із формату громадських об’єднань до згуртованої і дієвої політичної сили, вирости самим знизу через самоорганізацію на спільних світоглядних засадах заради досягнення спільної мети. Не чекайте на порятунок від чергового самопроголошеного «лідера», котрий збирає людей на свої заходи за плату.  Самі беріть активну участь у політичній діяльності. Йдіть у політику, знаходьте і підтримуйте своїх лідерів, обирайте їх до рад усіх рівнів - від Верховної Ради України до районної ради і сільської ради, утворюйте організації самоврядування населення.

Зараз ми з дружніми об’єднаннями громадян робимо саме це у Дарницькому районі Києва. Хто готовий робити це спільно – запрошую.

Святослав Стеценко