Вибори - 2012 : правдиві казки про головне.

Казка перша "Про національне господарство і економіку"

Передмова до казок

Жоден з тих, хто володарював в Україні за часів її незалежності, навіть не намагався відповісти на одне просте питання. Це питання багато разів лунало від моїх добрих товаришів Олександра Гнєдаша і Євгена Голібарда. Вони неодноразово  зверталися з таким питанням до людей, котрі мають вплив на рішення, що приймалися і приймаються в нашій державі.

Питання зрозуміле і доречне: «Як можна і треба організувати достойне життя 46 мільйонів (на сьогодні) громадян України на 603 тисячах квадратних кілометрах території держави Україна, спираючись на власний людський, господарський та природний потенціал?». Принаймні щоб в Україні було здорове навколишнє середовище, кожен українець мав достатньо їжі високої якості, одяг і взуття за сезоном, житло яке відповідає санітарно-гігієничним нормам, рівний доступ до освіти і медичної допомоги. Щоб кожен, хто за станом здоров’я не здатний працювати і не має родичів, котрі спроможні йому допомогти, мав достатню соціальну допомогу від суспільства. Щоб кожен, хто хоче і спроможний добросовісно працювати, міг своєю працею створити добробут для родини із семи людей. Чому саме семи? Сам один, дружина друга, троє дітей, двоє старих батьків. Якщо дітей менше за трьох, нація вимирає, тому потрібно надати можливість тим жінкам, хто хочуть, присвятити себе родині. Якщо не піклуватися за батьків, діти не піклуватимуться за тебе. Якщо мінімальна зарплата менша за чотири реальних, науково обґрунтованих  прожиткових мінімуми, це є геноцидом народу на законодавчому рівні.

Повторюю, що відповіді ніхто не дав. Можливо через те, що можновладців це не цікавило, що вони мали іншу мету та інші завдання, ніж організувати достойне життя українців. Не знайшлося охочих надати відповідь на це питання у жодної з тих політичних сил, котрі зараз проголошують себе рятівниками України від злочинного режиму. До речі - а були у нас в незалежній Україні режими справедливі і законослухняні?

Перша правдива казка

Жили в Україні 52 мільйони українців, і обирали у владу тих, хто обіцяв покращити їхнє життя вже сьогодні. Українці коли обирали  можновладців не зважали на такі дрібниці, як честь, гідність, правдивість, служіння суспільству. Головними у виборі були дві речі: скільки пообіцяв і яки статки має. Чим більше кандидат у можновладці витратив на обіцянки грошей і чим більше наобіцяв, тим більше українців обирали саме його.

А життя сьогодні чомусь не покращувалося, навпаки погіршувалося, і українці через це вимирали. Чим більшими були обіцянки тих, хто прагнув влади, тим більше вимирало українців.

Ніяк не могли збагнути українці, чому так відбувається, і питали можновладців: чому вчора їжі було більше, вистачало всім, а сьогодні їжі виробляємо менше і вона дорожча? Можновладці у відповідь робили серйозний вираз обличчя і розповідали про макроекономічні показники. Українці питали можновладців: чому вчора на фабриках і заводах виробляли потрібну для господарства продукцію, а сьогодні не виробляють? Можновладці у відповідь розповідали про зовнішньоторговий баланс. Українці питали можновладців: чому раніше лікування і ліки були доступними кожному, а сьогодні на це у багатьох не вистачає грошей? Можновладці у відповідь розповідали про золотовалютні резерви. Українці питали можновладців: чому раніше в Україні кожен мав роботу, а зараз мільйони мусять тікати у пошуках роботи за кордон? Можновладці у відповідь розповідали про кризу іпотеки у заморських країнах. І не важливо, до якої партії належали ці можновладці - синьої, помаранчевої, сердешної чи смугастої - відповіді завжди були однаковими.

Коли казок про макроекономічні показники, зовнішньоторговельний баланс і заморську кризу було недостатньо, можновладці згадували про головну причину всіх негараздів. «Забагато у вас спільної власності, українці, в цьому головна біда» - розповідали можновладці. «Ми успішно управляти вашою власністю не спроможні, не вистачає тяму» - попереджали можновладці (а про себе думали: не для цього ми купували ваші голоси і обдурювали вас, дурнів). «От якщо ви віддасте все нам, то відразу ми станемо розумними і будемо управляти уміло» - пропонували можновладці. «Ваша надія в одному  - якщо ми, можновладці, заберемо у вас всіх все ваше спільне майно і розділимо між нами» - переконували можновладці – «а ліпше віддати спільне майно невідомим людям із заморського офшору - тоді всім вам буде щастя». Повірили українці можновладцям, і відібрали можновладці все у українців і розділили між собою, і продали все самим собі в офшори.

Все вже у можновладців: заводи, газети, пароплави, зовнішньоторговельний баланс і іпотека у заморських країнах. Чому ж не видно покращання вже сьогодні, чому багаті не діляться з бідними, чому на землі, котра тисячі років годувала селян, селяни вимирають?

Мабуть тому, що залишилась у українців земля. «Зайва вона для вас» - переконують українців можновладці – «продайте вашу землю нам дешево». Чому дешево? Тому, що нема сенсу можновладцям платити українським селянам за землю дорого. За десять років старі селяни вимруть, а молоді з сіл тікають вже зараз. То ж можновладці сподіваються забрати всю землю українців взагалі бескоштовно.

Українців залишилось 46 мільйонів, 6 мільйонів вже втратили.

Не може бути по іншому, коли замість розвитку національного господарства розповідають про економіку. Не може бути по іншому, коли можновладці розповідають про зовнішньоторговий баланс чи курс валюти, а не збільшують статки всіх  українців і виробництво потрібних українцям продуктів, щоб могли українці ті продукти придбати і спожити.

Щоб було по іншому, слід будувати не економіку, метою якої є прибуток власників, а господарство, метою якого є нагодувати, одягнути і дати стелю над головою кожному українцю.

Перша правдива казка ще не має завершення. Завершення може бути два. Перше радісне, якщо українці виженуть зі своєї землі усіх і кожного, хто був можновладцями в України. Друге сумне, якщо можновладці досягнуть свого і українці вимруть.

Чуйте мене, українці:  ви зайві  можновладцям на вашій землі!

Чуєте мене, українці: чи не зайві вам ті можновладці на нашій землі?!

Післяслів’я до першої правдивої казки

Що саме слід зробити, щоб гарантувати  кожному українцю достатньо їжі високої якості, одяг і взуття за сезоном, комфортне житло, рівний доступ до освіти і медичної допомоги?

Для відповіді спочатку слід зрозуміти прості речі.

В масштабі країни з'їсти, одягнути можна не більше, ніж виробили.

Житла можна побудувати не більше, ніж виробили будівельних матеріалів.

Менше з’їсти, одягнути і побудувати можна, якщо меншість забирає собі більшу частину того, що виробляється, більше не можна, ніяк. Хіба що в борг, але це означає видирати шматок із рота у власних онуків. Живуть в борг лише ідіоти або покидьки.

Є два винятки з цього.

Перший виняток такий.

Країна володіє унікальними знаннями і технологіями, спроможна виробляти щось таке, що потрібно багатьом іншим і що вони самі виробляти не спроможні. Тоді можна купувати їжу, одяг і будівельні матеріали у інших. Для цього потрібно мати потужний, найкращий у своїй галузі науково-технологічний комплекс. Для побудови такого науково-технологічного комплексу потрібно багато років. Потрібно, щоб найрозумніші, талановиті прагнули бути вченими і інженерами, а не трейдерами, мендежерами і юристами.

Другий виняток такий.

Країна має валюту, котру мусять приймати для оплати інші країни, може друкувати будь-яку кількість такої валюти, має збройну силу, котрою може примусити будь-кого приймати для оплати цю валюту.

Україна не належить до таких виняткових країн.

Тому нам життєво необхідно відтворювати і розвивати національне господарство.

Тому нам слід виробляти самим все, що потрібно для внутрішнього споживання і що ми можемо виробляти. Принаймні їжу, одяг, взуття, інші товари повсякденного вжитку і споживання, техніку і обладнання для сільського господарства, харчової і легкої промисловості, будівельної і транспортної галузей. Нам слід споживати своє, якщо ми спроможні його виробляти, а із-за кордону ввозити лише ті потрібні нам продукти, котрі самі виробляти не можемо.

Для цього не потрібні вкладення капіталу із-за кордону, у нас самих достатньо для цього природних, людських, інтелектуальних ресурсів. Потрібно лише витрачати наші ресурси не на задоволення примх кількох сотень упирів-олігархів-можновладців, а на розвиток національного господарства.

Це сутність розв’язання проблеми. Про технологію, кому цікаво, краще за мене розповість фахівець у галузі функціонально-вартісного аналізу систем, мій добрий товариш Олександр Гнєдаш https://www.facebook.com/ognedas .

Далі буде. Щотижня одна нова правдива казка про головне до "Виборів - 2012"

Із щирою повагою до кожного, хто прочитав до кінця,

Святослав Стеценко.