Пільги як відтермінування, але не подолання соціальної катастрофи

Система розподілу та гарантії пільг в Україні вкрай незграбна, хибна і для більшості простих людей незрозуміла.

Питання гарантування пільг стало чи не основною проблемою в соціальній політиці України. Про пільги мріють. Їх добиваються. Дають хабарі для одержання заповітних документів про належність до певних пільгових категорій. Скасування окремих пільг у нинішніх умовах є чи не єдиним стимулом для виходу людей на мітинги протесту.

Зрозуміти людей можна. Злиденні пенсії та мінімальні зарплати, перманентний ріст цін та тарифів, необхідність платити за будь-які документи і послуги – все це причини того, що громадяни рахують кожну копійку і захищатимуть до останнього власне право не платити за проїзд у громадському транспорті, економити на комунальних платежах, одержувати додаткові виплати з державного бюджету.

Владу багатомільйонна аудиторія пільговиків дратує. А тому війна з «чорнобильцями», «афганцями», «дітьми війни» та іншими стала ледь не лейтмотивом «соціальної» політики нинішнього уряду. Заходи, до яких вдається влада – виключно репресивні, але, водночас, безсистемні і боягузливі. Якщо люди виходять на вулиці – з ними намагаються домовитися. Якщо мовчать – влада цим користується.

Система розподілу та гарантії пільг в Україні вкрай незграбна, хибна і для більшості простих людей незрозуміла. Перед виборами ухвалюються низка популістських законів, які ніхто не збирається виконувати. Люди йдуть до суду. А суди… Ну, ви й самі знаєте, чим займаються наші суди.

Ось і виникають ситуації, коли у двох сусідів, які належать до однакових пільгових категорій, різниця у пенсії складає 200% і більше відсотків.

У програмі партії «УДАР» є положення, яке дехто розглядає як спробу чергового наступу на права «пільговиків»: «Реалізувати на практиці механізми обліку наданих пільгових послуг для уникнення необґрунтованих витрат громадських коштів».

Насправді, жодних загроз для простих людей у цьому немає. Мова йде про те, що можновладці, які одержали у незаконний спосіб пільги мають бути їх позбавлені. А облік надання пільгових послуг слід здійснювати у спосіб адресної допомоги, а також введення соціальних карток. У багатьох країнах Європи соціальна картка є персональним електронним ключем до інформації про пільги держателя картки. Її власник може користуватися громадським транспортом, придбати їжу, одяг та техніку, одержувати певні знижки на послуги. Але використовувати її у комерційних цілях він не має можливості.

Запровадження такої соціальної картки дозволить якщо не повністю вирішити проблему заплутаного і суперечливого вітчизняного соціального законодавства, то хоча б уніфікувати її за визнаними і дієвими стандартами.

Член Політради партії

«УДАР» Віталія Кличка

Геннадій Ткачук