Хто такий страховий посередник?

Зайвий учасник ринку чи реальний помічник?

Одне з найбільш дискусійних питань страхування – це місце страхового посередника на ринку.

Складне поєднання досвіду Держстраху та сучасних форм посередницької діяльності помножене на менталітет ведення бізнесу в Україні призводить до невтішних наслідків.

Частина громадян ще пам’ятає про агентів, які приходили додому і заповнювали договори, а більшість населення взагалі не знає, хто такий страховий брокер. Типова точка зору споживача:  страхових посередник – це зайвий учасник на ринку страхування та додаткові фінансові витрати, типова точка зору страховика: перестраховий брокер – це реальний помічник страховика при укладанні договорів страхування.

Україна частково запозичила досвід діяльності посередників з міжнародної практики. В сучасних умовах з’явились страхові брокери, які стали об’єктом державного регулювання, та залишилась значна кількість страхових агентів з часів Держстраху, діяльність яких не підлягає жодному контролю.

У результаті маємо значне викривлення рівноваги: на 60 брокерів припадає більше ніж 30 тисяч осіб страхових агентів!

Такі кардинально різні підходи до регулювання діяльності страховиків призвели до повної відсутності  державного контролю за діяльністю страхових брокерів. Звідси і завищені комісійні для страхових агентів, –  а це суттєво погіршує ситуацію на ринку, особливо в контексті  укладання договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Існує дві основні моделі нагляду і регулювання  посередницької діяльності  у страхуванні. Жорсткий  контроль встановлюється в тих країнах, де кількість брокерів превалює. Наприклад, у Великобританії та Канаді. У  країнах,  де  на страховому ринку домінуючу позицію займають агенти (Італія та Німеччина), регулювання діяльності страхових посередників є мінімальним.

До прикладу, в  Німеччині  діяльність страхових агентів  регулюється не органами страхового нагляду, а за допомогою  договірних відносин між страховиком та агентом. Але ж Україна – це не Німеччина. Необхідно усвідомити, що відповідальність за хаос на ринку страхування України несуть лише страхувальники, які вже і так сповна натерпілися від страховиків. Цей дисбаланс відбивається на ситуації, що і так давно носить статус  проблемної.

         Якщо постає завдання зробити грошові потоки між страхувальниками, страховиками та страховими посередниками прозорими та зрозумілими, то для його розв'язання  необхідно  створити  злагоджену  систему роботи страхових посередників. Звичну для всіх ситуація, коли «страховик для агента», а не «агент для страховика»  ринковою не назвеш. Зловживання своїм становищем з боку страхових агентів породжує серйозні репутаційні ризики, оскільки агент,  по-суті,  є обличчям страховика.  А в нашій країні,  як відомо, зустрічають по вдяганці, а вже потім беруть до уваги реальний результат.

Часткове вирішення питання регулювання та діяльності страхових агентів можливостями МТСБУ  є першим кроком до нормування, стандартизації  роботи агента. Звична  реєстрація агентів, які укладають договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в МТСБУ, не здатна вирішити проблему легалізації агентів повною мірою, хіба що «підлатати дах».

Ефект від введення цієї норми буде залежати від МТСБУ і дасть можливість випробувати до набрання чинності новою редакцією Закону України «Про страхування» таку норму, як реєстрація агентів.

Нововведення, запропоновані проектом Закону України «Про страхування» суттєво змінять підходи до регулювання діяльності страхових посередників, наблизять підходи до вимог європейського законодавства.

 Позиція регулятора щодо цих новацій цілком логічна –  необхідність реєстрації агентів існує як механізм регулювання та нагляду за якістю укладених договорів страхування ; механізм  захисту прав споживачів. Вона має  бути централізованою та доступною для всіх споживачів. Позиція представників ринку теж зрозуміла  – поширення інформації про агентів, з якими співпрацюють страховики, може спричинити ускладнення у веденні реєстру агентів та наповненні його інформацією.

Встановлення жорстких вимог до агентів фізичних осіб, а особливо до тих, що здійснюють готівкові розрахунки, дозволить «вирівняти» умови здійснення діяльності брокерів та агентів.

Найоптимальнішим підходом до розподілу страхових посередників з точки зору державного регулювання є поділ за інтересами професійних (страховиків) або непрофесійних (страхувальників) учасників ринку страхових послуг. Представлення інтересів страхувальників,  які заздалегідь  перебувають у програшній ситуації як непрофесійні учасників ринку, потрібно захищати чіткими вимогами державного регулювання.

Отже, ключовим завданням законодавчих новацій є врегулювання взаємовідносин страховика та страхувальника з однозначно визначної позиції: будь-які непрофесійні дії агента, який представляє інтереси страховика, мають бути спрямовані тільки на користь споживача. Лише такий принцип дозволить виконати головну функцію державного регулювання –  захист прав споживачів  як непрофесійних учасників ринку фінансових послуг.