У СВІТІ ПОЛІВІЛО…

Про нашу владу надоїло говорити – нудно і нецікаво, ще й ніхто не сперечатиметься. Давайте краще подивимось, що в світі робиться, щоби краще розуміти куди бігти й кому здаватися.

Для початку нагадаю всім відомий вислів, що політика – це концентроване вираження економіки. Економіка будь-якої країни дуже значною мірою визначається великими суб’єктами економічної діяльності, тобто крупними підприємствами та корпораціями, оскільки вони впливають як на рівень продуктивності виробництва в країні, так і на структуру споживання.

Останній рік мені часто траплялась інформація щодо всім відомої американської Apple Inc. То якісь у них розробки нові з’явилися, то про книжку покійного Джобса говорять, то про вдале управління цією корпорацією. Здається жодна інша компанія не дає стільки інформаційних приводів. Хлопці постійно на слуху. Не хочу та й не маю підстав сумніватися в непересічності особи покійного засновника; не маю кваліфікації, щоби робити висновки щодо ролі цієї компанії в розвитку технологій та прогресу взагалі. Хочу поговорити на її прикладі про простіші та більш зрозумілі речі. На прикладі, бо в одному економічному середовищі правила гри не можуть бути кардинально різними для різних гравців.

Наскільки я розумію, зараз Apple стабільно розвивається, покращує показники та має непогані перспективи. На цьому, з вашого дозволу, я закінчу з позитивною інформацією і перейду до негативу. На дрібних патентних грішках не зупинятимусь, а поміркуємо над тим, що вразило багатьох і мене особисто. Apple, як і багато інших компаній, надавало субпідрядні замовлення на китайські заводи тайванської корпорації  Foxconn. Умови праці на цих заводах були настільки далекими від ідеальних, що після серії самогубств працівників Foxconn та інших прикрих подій на це стали звертати увагу ЗМІ, 250 тисяч людей підписали вимогу до Apple щодо покращення умов праці на цих заводах. За дивним збігом, незабаром і в керівництва Apple зачухалося те місце, де в них знаходяться почуття гуманізму й соціальної справедливості, і вони замовили перевірку цих заводів американській «Асоціації за справедливий труд» (відверто кажучи, ніколи раніше про неї не чув). А вже за результатами цієї перевірки домовились про скорочення робочого тижня до 49 годин (офіційний китайський максимум, мабуть, раніше вони про нього не знали) та збільшення зарплат. Особливо мені сподобалося, що 49-годинний тиждень досягається не на вчора, як ми звикли, а до третього кварталу 2013 року. До речі, Apple не єдина компанія, що надає замовлення для Foxconn.

Ось така сумна історія відбулася в наші дні. Як тут не згадати дідуся Маркса з його нетлінною фразою «нема такого злочину, на який не піде капіталіст…».

Ніби й все, тему закрито, але мене все ж хвилює декілька речей.

1.                      Ніколи не повірю, що для Apple та інших крупних замовників умови праці на тих заводах були таємницею. З власного досвіду чудово знаю, що постійний чи просто крупний замовник, перед тим, як розміщати своє замовлення, ретельно вивчає підприємство і можливості підрядника. Перевіряється і дотримання технології, і наявність та якість обладнання, і кваліфікація робочої сили та забезпеченість нею. Отже, керівництво Apple не могло не знати про умови праці. Комедію із замовленням перевірки, очевидно, було влаштовано для довірливих та не дуже обізнаних людей. Єдине, що втішає, - ця перевірка є визнанням провини компанії.

2.                      Нерозумно було би стверджувати, що в смертях працівників винна лише Apple. Навпаки, для мене очевидно, що основна провина лежить на корпорації Foxconn – за створення нелюдських умов праці, та на китайському уряді – за недбалий контроль за діяльністю заводів. Але Схід – справа тонка, якийсь культуролог навіть писав, що китайці зовсім не жорстокі, просто в них так історично склалося, що людське життя не є великою цінністю. Отже, поговоримо про американців, поведінку яких нам легше зрозуміти.

3.                      Даруйте за можливо грубе спрощення, але керівництво дуже прогресивної корпорації з країни, відомої своїм несамовитим захистом прав людини, СВІДОМО погоджувалось на те, що люди, яких вони опосередковано наймають на роботу, втрачатимуть своє  здоров’я та життя задля того, щоби їх підприємство отримало більший прибуток. Це називається «ефективний менеджмент», цьому зараз вчать по всьому світі, особливо демократичному. Справді, після скандалу коопераційні відносини між згаданими корпораціями не припинились, кінцевий продукт не подорожчав, хоча зрозуміло, що витрати Apple збільшились. Значить, так само можна було працювати з самого початку, але менш прибутково? Відтак, радіймо за Маркса, він досі актуальний.

4.                      Яке покарання понесли керівники Apple? Можливо, моральне. Очевидно, ще були позапланові витрати на перевірку та PR-підтримку. Про інше мені невідомо. Ні про тюрму, ні про навіть штрафи. Напевно, законодавством не передбачено. Ви ж, коли купуєте навушники за 5 доларів, не можете знати про те, як їх роблять? Отже, з точки зору демократичної законності, така ж логіка розповсюджується й на тих, хто купує на мільярди, напевне, це вважається справедливим. Цікаво, що коли ви користуєтесь неліцензійним ПЗ чи називаєте негра негром, демократична законність вимагає вас покарати. Мені важко пояснити собі хід думок цієї дами інакше, ніж припущенням, що її хтось до застосування такої логіки заохочує. Я не можу з нею погодитись, оскільки вважаю, що керівники Apple скоїли злочин, ніяк не легший за скупівлю краденого.

5.                      Чому нам невідомо, про те, що ці люди чинять щось подібне в себе на батьківщині чи деінде? Адже після всього наївно розраховувати на їх добру волю, совість чи релігійні переконання. Відповідь очевидна – не дозволяє держава чи суспільство. Коли бачить. А коли не бачить, чи не хоче бачити, буває, як у Китаї, або в нас.

Така ось картинка методів роботи приватного підприємства розвиненої постіндустріальної ринкової економіки. Хтось чув про якісь системні заходи урядів США чи Європи, спрямовані на запобігання таким випадкам? Я – ні. Очевидно, в них це вважається якщо не нормою, то річчю, не вартої надмірної уваги. А мені чомусь не хочеться жити в такому суспільстві.

Українська економіка знаходиться так глибоко, самі знаєте де, що нам годі розраховувати на близьке процвітання, натомість можна використати теперішній стан, щоби краще визначитись із принципами розбудови цієї економіки. Насамперед, відповідності цих принципів цінностям нашого суспільства.

Багато з нас через добру пам’ять мають щеплення від позитивного сприйняття слів «соціалізм» та «планова економіка». Наводять страшні приклади Куби, де продукти розподіляються по картках. Правдиві й слушні приклади. Але, якщо би довелось обирати,  в якому суспільстві жити, де продукти по картках, чи там, де можна безкарно й системно замордовувати людей до смерті? Що має обрати суспільство? Треба визначитись, хоча, направду кажучи, дотримання принципів людяності зовсім не означає перебування в злиднях.

А тим часом, десь далеко в Аргентині уряд націоналізував найбільше нафтогазове підприємство країни. Під приводом неефективного господарювання. При чому, якось по-Шаріковськи, без жодних компенсацій. І це зовсім не перший випадок подібних дій цього керівництва країни. І президент Аргентини чомусь із величезним відривом обирається на другий термін у першому ж турі, в основному, завдяки популярності своєї соціально-економічної політики. Вона (президент) називає це пошуком золотої середини між капіталізмом і соціалізмом. І назвати її популісткою якось не виходить, бо економіка добре розвивається, зростання ВВП біля 8%. Хоча інфляція висока, але це відбувається всюди, де підвищуються доходи незаможних верств.

Тим же часом, у ближчій та більш благополучній Франції президентом став соціаліст. Про нього чути мало хорошого, але кажуть, багатьом французам подобається його фраза «не люблю багатих». І в греків щось подібне на виборах сталось.

Тенденція, однак?

А яку економіку будуємо ми? Може хтось із наших можновладців, нинішніх, минулих чи прийдешніх, витягнути з рота, що вони там жують, і чітко й зрозуміло відповісти на це питання, щоб їм ще й повірити було можна? Отож.