Вінницька область як полігон для киян

Діти лейтенанта Шмідта не бажали мати справу зі столицями, університетськими центрами та далекими східними областями...

Пам’ятаєте сцену із «Золотого теля», коли при обговоренні дільниць, на яких мають «працювати» діти лейтенанта Шмідта ніхто не бажав мати справу зі столицями, університетськими центрами та далекими східними областями?

Натомість виключною популярністю користувалися Мелітополь та Бобруйськ....

Десь схожою є ситуація напередодні парламентських виборів у Вінницькій області. Наш край уже сьогодні із завзятою активністю почали «окучувати» київські гості, багато з яких жодного дня не жив на Вінниччині, а ті, хто і вважав колись себе вінничанами, уже багато років не є таким.

Традиція ця не нова. Ще у 1990 році Леонід Кравчук, якого рік тому з тріском забалотували на загальносоюзних виборах у рідній Чернівецькій області, без жодних перешкод був обраний до Верховної Ради УРСР в області Вінницькій. Чому без перешкод? Та тому, що весь адмінресурс, весь партійний апарат і господарський актив слухняно працював на його перемогу. Завзяття вінницьких чиновників було належним чином оцінено і впродовж усіх 1990-х та 2000-х років наша область стала тим місцем, де без проблем могла виставити власну кандидатуру і перемогти навіть та людина, яка вперше дізналася, де знаходиться її виборчий округ.

Не є виключенням і нинішні вибори. Так, під час урочистостей до Дня Перемоги декілька разів наголошувалося про присутність на них відомих осіб, вельми відносно пов’язаних із Вінницькою областю, але чомусь постійно присутніх останнім часом у місцевих ЗМІ.

Починають приїздити обрані за партійними списками депутати, які згадали, що у на карті України Вінницька область. Роздаються (куди ж без цього) пакети з гречкою та цукерками. Підписуються чергові угоди про співпрацю та залучення інвестицій у вінницькі підприємства. З’являються, нарешті, і перші біг-борди, з яких на нас дивляться люди, обличчя яких відомі нам за сюжетами на політичних телешоу.

Однак винні у цьому не столичні політики. Будь у них можливість без особливих витрат пройти по Києву, або бути включеним до прохідної частини партійного списку, вони не приїздили б до нас, і не спілкувалися б з абсолютно чужими для них (і за способом життя, і за сприйняттям дійсності, і за мисленням) людьми, не пропонували би їм власні кандидатури.

Винні у цьому саме ми, вінничани. Ми не спромоглися сформувати впродовж усіх років незалежності власну політичну еліту, з якою рахувалися би на центральному рівні. Ми виявилися нездатними донести до наших земляків просту істину, що обраний на Вінниччині «варяг» уже наступного дня забуде і про власний округ, і про виборців, і про обіцянки. Ми не зуміли довести, що лише вінничани – люди, які народилися і постійно приживають на нашій землі, розуміють проблеми і потреби населення, – лише вони можуть і мають право представляти наш край у парламенті.

Ми поки що не переконали виборців, що усі міністри та олігархи, скільки б вони не підкупали виборців гречкою та обіцянками побудувати дороги, залишаться після виборів для Вінниччини так само чужими, як і до них.

Вдасться це донести до людей – значить основні цілі парламентських виборів буде досягнуто.

Борис Максимчук