Місцеве самоврядування: чекаємо на нові обіцянки

Передвиборче гасло, панацея від усіх проблем, або важелі впливу громади на владу?

Під час будь-яких виборів, починаючи, певно, з кінця 1980-х років кандидати, партії та блоки акцентували увагу виборців на проблемах місцевого самоврядування. При цьому жодна з передвиборчих програм жодного разу не фіксувала положення про зменшення ролі територіальних громад у політичному, соціальному, економічному та культурному житті того чи іншого регіону. Натомість – «більше самоврядування, хорошого і різного». Від популярного у часи Перебудови гасла – "Всю владу Радам!", до детальних програм розвитку місцевого самоврядування, що їх подавали на суд публіки політичні партії останнім часом.

Чи слід казати, що усі ці проекти та прожекти виявилися у кращому випадку повітряними замками, а у гіршому – елементарними передвиборчими технологіями?

Що жоден Президент і жодна влада так і не спромоглися відмовитися від слухняної вертикалі місцевих державних адміністрацій, у руках яких зосереджено всю реальну виконавчу владу?

І що місцеві ради, здебільшого, виступали і виступають у якості дорадчого органу при держадміністраціях, або ж намагаються гратися у політику, але і у цьому випадку справа далі загальних декларацій не йде?

На парламентських виборах 2012 року кандидати і партії знову ж будуть гратися у цю забавну гру під назвою: «Більше повноважень громадам!», маневруючи при цьому від загальних обіцянок («Значна частина податків має залишатися на місцях»), до радикальних висловлювань («Ліквідувати місцеві державні адміністрації, запровадивши виконкоми рад»).

Логіка і у першому, і у другому випадках, безумовно, є. Але і розглядати місцеве самоврядування як ліки від усіх хвороб українського суспільства було б не зовсім доречно. Ліквідувати, наприклад, корупцію виключно шляхом збільшення повноважень органів влади на місцях навряд чи вдасться. Згадайте, хоча б, «Всю королівську рать» Р.П. Уоррена, де у популярній формі розповідається, що схильність до корупції абсолютно не залежить від того, на яких щаблях влади знаходиться людина. Збільшення ж повноважень регіонів (особливо – економічних) в українських умовах негайно призведе до того, що одні області все з меншою охотою будуть ділитися прибутками з регіонами іншими. А це – прямий шлях до протистояння та розколу.

І при всьому цьому, запроваджувати реформу місцевого самоврядування, збільшувати повноваження його органів можна і треба. За однієї умови – одночасного збільшення і відповідальності посадових осіб.

Виборні органи самоврядування несуть пряму політичну відповідальність перед виборцями за власні дії, за виконання передвиборних програм, за ефективність адміністративного менеджменту.

Чиновник державної адміністрації, відповідаючи на зазначені вимоги, як правило відповість: «Мене призначили, і відповідальний я лише перед керівництвом». Виборна особа мусить звітувати перед власними виборцями.

Нинішній склад Верховної Ради абсолютно не спроможний провести реформу самоврядування, незважаючи на численні зареєстровані законопроекти, якими народні обранці перед виборами закриватимуться від виборців: «Я ж хотів, але закон не прийняли». Однак, швидше за все, не буде здатне для реформи самоврядування і наступне скликання парламенту. У президентської адміністрації є багато важелів впливу на депутатський корпус.

І все ж, обговорювати тему збільшення повноважень місцевих органів влади під час виборчої кампанії необхідно. З часом, після підвищення загального рівня політичної культури громадян України, уникнути виконання передвиборчих обіцянок для депутатів від будь-яких партій стане неможливо.