SOS: saveourselo. Частина друга

Чим завинило українське село перед народними депутатами, урядом та президентом?

У спадок від радянського союзу ми отримали небезпечний та рятівний дарунок: у селян в огородах майже чотири мільйони гектарів землі. Це дуже серйозна розкіш – не використовувати такий потенціал землі для розвитку сільського господарства. Є низка шляхів, один з них, залучення землі до системного сільськогосподарського виробництва, яке у нас прийнято називати ще  - велико-товарним. До речі,  в усьому світі такий показник у два-три рази менший. Земля системно працює на економіку підприємства. З іншого боку, аби не огороди – село вмерло б ще вчора. Так що це і страховий поліс селянина і економічна вада. Проте, враховуючи безнадійність наших урядів та президентів – ці клапті землі під хатою ще довго слугуватимуть панацеєю від голоду для 15 мільйонів селян. Одноосібник «витягує» сільське господарство, він давно став серйозним гравцем на ринку молока, овочів, фруктів та м’яса.

Аграрне лобі постійно переносить важку розмову про майбутнє сільськогосподарських паїв та, відповідно, про «завтрашній день» сільської родини.  Селянин та громада – на «узбіччі» цього агробізнесу. Великим компаніям дістається антимонопольний квиток в українську економіку, часто-густо вони отримують надприбутки, разом з тим, родина, здаючи в оренду два паї розміром 6 га отримує доходу менше, ніж орендодавець крихітної однокімнатної квартири без ремонту. Словом, відносини селянин – фермер, чи агрофірма – громада протікає своїм життям без втручання держави та її спрямовуючої ролі.  Як результат – соціальне напруження на селі, відсутність лікарень, закриття шкіл, бездоріжжя та безнадійність. А сільські клуби? Це ж просто карцери для молоді зимою. Чим завинило українське село перед народними депутатами, урядом та президентом? Чим воно завинило перед нами, чому ми мовчимо про його загибель; чому ми забули, що для кожного другого з нас – це Батьківщина.

Як виходити з цієї ситуації. Перше і головне – земля, ще довго повинна носити «статус недоторканності». Так довго, доки селянин, після усіх змін не побачить її на повну в роботі, доки не зрозуміє капітальну цінність клаптя чорнозему.  Далі, звичайно на усіх не вистачить велико-товарного виробника та кредитів держави. Необхідно розвивати форми солідарної організації селян: необхідно відновити інфраструктуру кооперативних спілок. А це – нові робочі місця для селян і молоді, можливість відновлення інфраструктури,  легалізації торгівлі молоком, м’ясом. Це шанс перерозподілити прибутки на користь селянина, прибравши спекулятивний фактор у відносинах заготівника та простої людини. Відтак, можна об’єднати села в цілу корпорацію, створити систему, зокрема, контролю над якістю, встановити чесний розподіл доходів, створити нові робочі місця та нові джерела наповнення бюджету. Громада сама буде вирішувати, що розвивати, на чому «робити гроші». В такій структурі передбачаються великі перспективи.  Зокрема, у Німеччині тільки третя частина земель обробляється власниками, а решта здається в оренду. Продовження буде…