Роздуми українського несамашедшего.

Результати всіх післяпомаранчевих виборів показали, що ми більше двох третин «самашедші»- і надовго...

     Схиляю голову перед майстерністю Ліни Костенко, яка у прозовому романі «Записки українського самашедшего» зафотографувала цейсівською оптикою перші роки бурхливого життя України на початку нового тисячоліття.

     І мене охопила ейфорія Майдану, та я не став «самашедший», бо із шестидесятників – «самдошедший» до розуміння того, що майже всі політики і чиновники, що товпляться на майданних подіумах і святкових трибунах, збагачуються за рахунок мого зубожіння. Пам’ятаю і вірш мого геніального земляка про революцію й чим вона закінчується: «На майдані пил спадає, замовкає річ. Вечір. Ніч.»…

     Пишу, бо мій знайомий, прочитавши книжку Ліни Костенко, сказав, що екс-президент постає в ній зрадником ідеалів Майдану, погодившись на «Великий Компроміс» із тими, кого називав злочинцями. Мої  заперечення, що розуміти так написане може людина з хворобливою уявою, чи «тушка», чи активіст «п’ятої колони», його не переконали. А скільки таких! З позиції старішого (за героя роману) я «ганебний вчинок» нетипового кандидата у президенти (компроміс щодо змін Конституції-2004) розумію глибше…

   Пояс смертника «нетиповий Прем’єр» надів на себе 26 квітня 2001 року, коли «олігархи і комуністи сплелися в єдиному оргазмі  і з’їли Прем’єра». Він же знав, що чекає в цій країні нетипового прем’єра, що зазіхнув на президентське крісло – саме те, що Петлюру, Коновальця, Бандеру, Чорновола. Розуміння своєї історичної місії і спонукало піти цим шляхом – Україні потрібен не типовий!..  «Якщо не він, то хто?  І це правда». І сказав – «Так!»... Отож я думаю і аналізую.

   Перше. Уявімо, що в грудні 2004 року він не пішов на компроміс. Невже «Хамове плем’я» не розігнало б Майдан, як це робить «бацька» в Білорусі?  Цитую з книжки: «У Києві з’явилися бритоголові і стягують війська спецпризначення… На танковому полігоні курсанти відпрацьовують свою майстерність… Підтягуються представники кримінального світу... З автобусів вивалюються п’яні дівки і хриплять на камеру: «Будем, блядь, вас всех давить»… З Донецька прибувають частини бандформирувань – «Тигри» й ОМОН, «Беркути» і «Грифони»… Солдатам  роздали бойові патрони»… Влада застосовує свій резерв – стратегічного розколу, маніпулює ним і залякує… Вріжеться група відморозків у гущу Майдану, спровокує бійку, посіє паніку – і все… Деякі гарячі голови вже хочуть брати штурмом парламент і не з трояндою в руках».  Але наш лідер їх зупинив – «щоб ані шибка не тріснула». Бо він українець, козацького роду, мудрий… 

    Чи була надія вистояти спонтанному Майдану, коли громадянське суспільство роз’єднане, коли подіум із різних причин заповнили хамелеонні політики- потенційні «тушки»?..  Вдивляюся у знімок майданного подіуму  2004 року - все спливло наверх.

     Друге. Уявімо, що він не підписав угоду і став Президентом, що неймовірно. Прокучмівські депутати не узгодили б прем’єром розсудливого Порошенка, а переконливою більшістю (натовп тільки «за») підтримали б леді Ю. з такою ж злорадною втіхою (знали, що тільки вона, з її хворобливою жадобою всевладдя, зможе артистично й цинічно розколювати суспільство, популізмом, наклепами й брехнею сіяти в людях недовіру до цінностей Майдану) і продовжили б моніторинг на продаж землі, щоб люди все більше зубожіли, поки «хамове плем’я» не привласнить за безцінь і безкарно найцінніші ділянки землі, лісів, озер, берегових смуг. Та якби  до парламенту у 2006 році пройшли й інші партії, імпічмент нетиповому президенту було гарантовано, бо керівниками більшості партій «мафіозний центр» заздалегідь укорінив своїми висуванцями. А звинувачень – хоч греблю гати (читав у ЗМІ): син зрадника, націоналіст, само отруївся, присягав на Острожській Біблії, займається пасікою,…     

    Третє (реальніше за друге). Не пішов на компроміс - став опозиціонером. Враховуючи його популярність, польові командири, розлючені втратою влади, звинуватили б його у всіх гріхах і за підтримки агресивної більшості запровадили б до Лук’янівського СІЗО, де й доотруїли б ще до суду. Україна не Чехія, тож Гавела з нього не вийшло б.

     І останнє. Не віриться мені, «що покоління, якого ми гледіли, уже прийшло», і теж «боюся, що їх ошукають.., бо російські беси сплелися з малоросійською чортівнею і віками творять веремію». Не поділяю і висновку «самашедшего», що «він серед тих, кого назвав злочинною владою». Нетиповий, він і в той час був тільки з народом, як і до того, і завжди. «Куди мені йти з моєю правдою в Україні?.. Я іду, щоб повернутися». І він повернувся – «лупати цю скалу»… Та ми не допомогли - відвернулись.

     Результати всіх післяпомаранчевих виборів показали, що ми більше двох третин «самашедші»- і надовго, бо дозволили олігархічним кланам докорумпуватися настільки, що «підрахуї» нетипового кандидата завжди відрахують. Ми залишаємося совкові, як і були, повернулися в минуле. І знову як у 2003 році: «Чому стоїть у суспільстві глухих дух плебейства?.. Чому до влади дорвалися шахраї та невігласи?.. Чому все купується і продається?» - «У Біблії це називається: «Пішло угору Хамове плем’я».        .