Ще раз про рівність учасників політичного процесу

У своєму блозі «Божа роса» для української влади» я цитував Миколу Азарова, який запевняв, що «в Україні є свобода слова та є всі можливості для абсолютно вільної діяльності політичних партій»

Я хотів би звернути увагу на один з аспектів цієї «вільності», а, відповідно, – «рівності», який напередодні виборів може стати (і стане) постійною головною біллю для редакцій усіх комунальних та державних ЗМІ. Цей аспект – стаття 18 Закону України «Про Статус народного депутата України», згідно із якою «редакції газет, засновниками яких виступають органи державної влади, зобов'язані публікувати подані народним депутатом матеріали не рідше одного разу на місяць обсягом до 1/16 загальної газетної площі».

Сьогодні, у рамках підготовки до виборчої кампанії, хто одержує переваги у донесенні своєї позиції до виборців – позапарламентська опозиція, чи народні депутати з усіх партій?

До того ж зазначена стаття доволі туманно натякає на тематику поданих до публікації матеріалів: «Народний депутат має право виступу з питань його депутатської діяльності». Що розуміти під «питаннями депутатської діяльності»? Звітність про роботу? Чи пряму агітацію за себе та за власну політичну силу? Останнє, як правило, використовують набагато частіше. І на боці депутатів Закон.

Але, якщо слідувати букві Закону у повному розумінні цього слова? Районна комунальна газета виходить чотири-вісім разів на місяць. Друкуватися у ній мають право одночасно 16 депутатів (на інших просто площі не вистачить). Помножуємо 16 на 8… І все рівно не вистачить на усіх 450 народних депутатів.

Щоправда далі (вочевидь, з огляду на новий виборчий Закон) йде конкретизація, що цей депутат має бути або обраним в одномандатному виборчому окрузі (що на попередніх виборах 2007 року було неможливо), або обраний у багатомандатному окрузі та закріплений за областю депутатською фракцією (групою). Проте фракція з такою самою легкістю може закріпити кожного депутата за кожною областю, оскільки законодавчо її діяльність не регулюється. І ми знову повертаємося до патової ситуації взаємовідносин депутата, який бажає друкуватися, і ЗМІ, у яких на всіх елементарно не вистачить газетної площі.

На мою думку, народний депутат має добиватися згадок у ЗМІ не шляхом примушення редакцій виконувати його бажання, а поданням актуального матеріалу, озвученням проблем, які цікаві читачам газети, власною участю у громадському житті.

А заздалегідь нездійсненні статті з Закону про статус народного депутата слід негайно, після обрання нового парламенту, вилучити.