Амадор Лопес дивував маму «червоним супом»

У рамках святкового концерту закриття Спартакіади серед школярів Білої Церкви до нас завітав відомий по багаточисельних телевізійних шоу танцюрист, спортсмен, а тепер ще й співак Амадор Лопес.

– Амадоре, Вам подобається виступати з концертами в Україні?

– Ну звісно, я взагалі вважаю Україну своєю другою батьківщиною. Тут я відбувся як артист, тут я зміг себе реалізувати. Україна стала частиною мене.

– Дуже великою?

– Дуже, тому що зараз більшу частину свого життя я проводжу в Україні.

– Ностальгія по Венесуелі присутня?

– Чесно кажучи, так. Адже там залишилися мої тато та мама, брати і сестри, багато друзів. Але мені тут дуже комфортно, я можу місяцями не думати про Венесуелу. Мене захоплює робота, мене оточують українські друзі, і я сміливо можу називати Україну своїм домом.

– Коли плануєте повернутися в Венесуелу?

– Ні (сміється, Амадор взагалі багато сміється), я тут надовго. Мені пропонували попрацювати в інших країнах, зокрема в Росії. Я навіть жив там деякий час, але зрозумів, що то не моя країна, моє серце належить Україні.

– Як Ви думаєте, чому Вам тут так комфортно?

– Тому, що я відчуваю тепло людей, які тут живуть. Українці дуже добре сприймають мою культуру. Я не тільки викладаю вміння танцювати латиноамериканські танці, я ще стараюся поєднати музичну культуру своєї країни з українськими традиціями, і виходить дуже цікавий експеримент.

– В Україні Венесуела асоціюється з двома людьми – Уго Чавесом і Амадором Лопесом. Як Вам бути свого роду «послом»?

– А-а-а, Ви правильно підмітили, так воно і є. Навіть у венесуельському посольстві в Москві та Варшаві знають, що є в Україні такий собі Амадор. Вони запрошують мене на різноманітні культурні заходи, навіть з Уго Чавесом я особисто познайомився в посольстві у Москві. Я ж не пропагую якусь там, вибачте, «фігню», я знайомлю народи з венесуельською культурою. В свою чергу, у Венесуелі я пропагую українську культуру. Такий взаємообмін надзвичайно корисний для наших країн.

– А що Ви покажете білоцерківському глядачу?

– Ми привезли нову програму. Всі знають мене і гурт «Румберос» як танцюристів, а ми приготували вокальне шоу. Навіть будемо презентувати пісню українською мовою, присвячену футболу, та влаштуємо флеш-моб. Сподіваюся, буде весело, яскраво, цікаво та молодіжно.

– Венесуела – не футбольна країна, Вам особисто футбол подобається?

– Так щоб сидіти перед телевізором з пивом та чіпсами і чекати матчу – ні. Але коли мені пропонують подивитися хороший футбол, то я погоджуюся. В мене на батьківщині більш популярний бейсбол, але останнім часом венесуельці «підсідають» на футбол. Коли проходив Чемпіонат світу в ПАР, то більшість венесуельців вболівали за Бразилію. Але запевняю вас, що «Динамо» і Андрія Шевченка там добре знають.

– Як Ви відпочиваєте?

– Коли випадає нагода, то стараюся ви­їхати за кордон. А коли є три-чотири вихідних дні, то я їду у Львів чи Одесу. Знаєте, мені дуже подобається Західна Україна, я обожнюю Карпати, і ми частенько вибираємося з друзями в Буковель, де знімаємо будинок і паримося в бані. Після кількох днів такого відпочинку я відчуваю в собі сили працювати далі. Люблю відпочивати, бо багато працюю.

– Ви вже призвичаїлися до української кухні?

– Так, я її дуже полюбляю, хіба по мені не видно (ляскає себе по чималому животі)? Я все люблю: борщ, деруни зі шкварками, «голюбці», сало. Я сам це все готую, тож ні­яких проблем – їм усе. У нас також дуже поживна їжа, мені було легко звикати. А от мамі борщ не сподобався. У нас нема таких супів – червоних. Коли вона приїхала до мене вперше і я за­пропонував їй скуштувати борщ, то вона мені заявила: «Що це таке, що за «червоний суп», я не буду це їсти!», а коли перший раз спробувала сало, то була шокована… Але вже їсть, все нормально, звикла.

– А що б Ви взяли з Венесуели в Україну?

– Цікаве питання (задумується), перший раз мені таке задають. Навіть не знаю, як відповісти. Якщо добре знаєш Україну, то тут можна знайти все. Українська природа просто «бомбічеська». О, знаю! Не вистачає нашого чудового Карибського моря, де я народився. Тут є Чорне море, але Карибське – то щось унікальне… Чорне море бруднувате. А все інше: люди – є, природа – є, їжа – є, все є.

– З проявами ксенофобії зустрічалися?

– Ні, ніколи. Знаєте, ми колись не знали, що є така країна. Ми знали Радянський Союз. Коли десять років тому я їхав в Україну, то не знав про неї абсолютно нічого. А тепер про Україну знають у Венесуелі дуже добре. Можливо, є якісь політичні негаразди в Україні, та усьому світові відомо, який тут живе гарний працьовитий народ.

– Ви розраховуєте на успіх свого вокального проекту?

– Так, я вклав у нього багато сил і намагався зафіксувати в ньому різні пісенні традиції. Це буде справді цікаво, тож побажайте мені успіху!

Після такої приємної розмови було б гріх не побажати успіху цьому венесуельському парубку, який любить Україну більше, ніж деякі її громадяни.