З бур'яном потрібно боротися щодня

За радянщини в першу неділю червня святкували День меліоратора. Святкували з розмахом. Нині все позабуте...

     За радянщини в першу неділю червня святкували День меліоратора. Святкували з розмахом.  Нині все позабуте, та  наближення літа мене завжди наводить на спогади (і не безпідставно)...  Аналіз прожитого, логічне осмислення сьогодення, інтуїтивне відчуття майбутнього наводить на думку, що все гірше, що було, повертається знову: зосередження всієї влади в тіньовому «політбюро», культ особи вождя, що обов’язково заведе державу в тупик, а народ  в безправне прозябання, і, як завжди, все порочне, корумпуючись, стає більш порочним…

      З 1965 року, в епоху Брежнєва, меліоративне будівництво розвивалось бурхливо, особливо в Україні.  В Чернігівській обл. відкрився філіал проектного інституту «Укрдіпроводгосп»; на базі двох будівельних СМУ і районних ЛМС (луго-меліоративна станція) створено трест «Чернігівводбуд» (більше десяти будівельних ПМК), хоча  потреби в цьому не було.

     За фахом я інженер-гідротехнік, у 1960 році закінчив Київський інститут. Після двох років розчарувань примусовим переселенням людей із зони водосховища Кременчугської ГЕС  і безглуздим затопленням родючих земель, займався промислово-цивільним будівництвом, а з 1973 року почав працювати в системі меліорації Чернігівської області (умовив Шморгун  М.В. – мій перщий головний інженер в 1960-61 роки). В рідному  Макошино почув від мешканців, що «безголові» зорали вигін в заплаві Десни, де люди споконвіку випасали худобу, а після втручання меліораторів нічого не росте, крім лопухів і колючок, та й весняний розлив замулив меліоративні споруди. Вияснилось, що в області безглуздо меліорованих земель в заплавах річок  тисячі гектарів...Та по всій країні відбувалося знищення боліт, пасовищ, малих річок, пограбування лісів і надр.

       На обласному семінарі по якості (була така мода) мій нетиповий виступ викликав  несприйняття меліоративних «авторитетів» області, бо основною причиною низької якості меліоративного будівництва я назвав прорахунки при відбиранні земель під осушення і хибні проектні рішення, чим нажив собі ворогів – керівників облводгоспу, проектного інституту, тресту. На протязі двох років поважні працівники міністерства, відвідуючи Чернігів, пропонували  керівні посади в Полтаві, Кіровограді, Луганську, Вінниці – так виживали мене з області на «повишеніє». Та були й такі, що поділяли мою принциповість і об’єктивність, тож у 1980 році я став керівником створеної «Дирекції будівництва меліоративних систем у Чернігівській області», підпорядкованій Мінводгоспу УРСР.  Міністр Гаркуша М. А. наставляв, що основне завдання «Дирекції…» - ефективність коштів, виділених на меліоративне будівництво, яка по Поліссю низька, особливо на Чернігівщині.

   Після відставки в 1980 році Косигіна міністерства стали безконтрольними, розтягували на себе Державний бюджет, не вболіваючи за фондовіддачу. Окозамилювання процвітало.  Мінводгосп у цьому був не серед останніх.  Абсурдність дії влади стала проявлятись у всіх сферах життя.  Маразматичний Черненко, зайнявший після Андронова посаду Генсека, продовжив добу тупого брежнєвського консерватизму – розпорядився провести Пленум по меліорації, про що вже почали забувати.

      Зрозуміло, що Щербицький, як завжди, – «за»; новий перший секретпр Чернігівського обкому партії Палажченко (переведений  із Луцька на радість волинян) – аж двічі «за». Пам’ятаю його перший виступ на обласному партгоспактиві в січні 1984 р. у «Будинку  хіміків»:  ви прийшли сюди, як у перший клас, тепер я буду вчити вас працювати. До чого довели область? Молока нема, яєць нема, м’яса нема, врожаї низькі… Я навчу, як і що потрібно зробити… Записуйте – десять основних заходів…  А хто в області займається будівництвом?... Агеєнко?... Тепер я займусь, лад наведемо…

      Та так «накормив» кістками і лівером, що через декілька років, при випадковій дорожньо-транспортній пригоді,  люди, побачивши у відкритому багажнику облвиконкомівської «Волги» балики, копченості, кон’яки, за лічені хвилини згуртувались у натовп і поволокли до центру міста авто з відкритим багажником. Перший міліцейський заслін відкинули – інші розбіглися, мов миші. Я сам бачив, як люди топтали  квітники, та з неабияким задоволенням мочилися на цоколь адмінбудинку обкому партії.

   Газета «Правда» відгукнулась на ці події («Хто з’їв моє м’ясо»), тож як не захищав політолог ЦК Кравчук «вірного сина партії », доносячи думку Щербицького, Палажченка  відсторонили з посади  Першого секретаря – Генсек  Горбачов вже рахувався з настроями людей.

    За голову облвиконкому Гришка були впевнені - він тричі «за». Ще за керівництва радгоспом в селищі Макошино дав згоду на меліорацію пасовища; там же ловив жінок на кукурудзяному полі, турляв їх і бив ногами в ялових чоботях,  витряхував із пазух початки кукурудзи;  це ж він, як секретар райкому, полював по лісосмугах  на голів колгоспів, які по вівторках кучкувались за пляшкою (протестна акція за два безглуздо втрачені щотижня дні: четвер – політпросвіта, субота – районний партактив).

    В Обкомі зустрічалися і мислячі. На прохання одного (знав мої переконання) я підготовив об’єктивну довідку до обласного пленуму по меліорації, що відбувся в листопаді 1984 року. В ній  вказав, що за 20 років на меліоративне будівництво в області  виділено сотні млн. рублів державних коштів, з них дві третини «кинуто на вітер» - віддача нульова.  Площа ріллі на осушених землях була в два рази нижча (в процентному відношенні), ніж у середньому по Поліссю; осушені землі займали 11% від загальної площі, а продукції давали 6%: хронічно відставало введення фондів; проектна окупованість 8-10 років, а фактично - 22 роки. Додав ще розрахунки і пояснення причин такого стану. Довідку передав по інстанції і виїхав у відрядження на місячні курси підвищення кваліфікації керівних працівників Мінводгоспу УРСР, розписавшись за 78 рублів добових. По закінченню курсів, аналізуючи події, я інтуїтивно почав відчувати адміністративну облогу (пізніше дізнався, що в кулуарах обласного пленуму, на якому я не був присутній, порочні люди  дійшли згоди, тож обласний прокурор одержав щодо мене команду «фас»)…

   Шостого березня 1985 р. я  приїхав на роботу о 9-й ранку. Секретар -  здивовано: «Ви ж тільки говорили по радіо!». Розповіла, що хвилину тому вдруге дзвонили з Облводгоспу, голоси незнайомі, запитували вас, відповіла - на радіо. Ще вчора повідомили, що о 8 год.30 хв. буде виступ директора по обласному радіо, вас не знайшла, всіх попередила, всім  сподобалось…Виступ записаний три тижні тому, але чому сьогодні? Ще й всіх попередили! Відчуття було гнітюче. Я поїхав до Облводгоспу. Коли через півгодини вийшов, до мене підійшли троє з прокуратури (старшого групи я впізнав – замісник начальника слідчого відділу обласної прокуратури Левін), примусили сісти в їхню «Волгу». Папку відібрали, сказали, що вона, як і службове авто, мені більше не знадобиться. Під’їхали до облпрокуратури, з машини не випускали. За півгодини під’їхала ще «Волга» із КДБ – разом рушили до Дирекції.  При понятих зірвали в кабінеті плінтуса, розкрутили службові телефони, перелистали всі папери (деякі взяли з собою), занесли в протокол знайдені в сейфі 5 крб. Після – обшук на квартирі з перетряхуванням одягу, паперів, альбомів, книжок, потім все теж в гаражі. Грошей, цінностей, крамольних записів, анекдотів не виявили. Вже в прокуратурі пояснили, що діяли по анонімному дзвінку жінки, в якої я вчора вимагав хабар, не сказали - за що. Протримавши добу в районному КПЗ, відвезли в міський СІЗО по «подозрению в хищении денежных средств в крупних размерах в пользу третих лиц», де я відсидів чотири  місяці.

    СІЗО тих часів – це університет. «Доценти» вислухали й просвітили, що «лапті мені сплетуть» обов’язково, бо арешт погоджений з першим Обкому (вимагає моя посада): копати будуть не глибоко, та резонансно; менше двох років не дадуть (веде обласна); слідчі прокуратури не б’ють (тільки в міліції); часто переводитимуть з камери в камеру, в яких від трьох до 20 «курортників»; є камери десантників – клопи вночі падають зі стелі; слідчому не довіряй ні в чому й  не втрачай пильність - будуть «підсадні утки»; головне – не бери дурного в голову, будь оптимістом; посаду твою займе єврей, поскільки єврей  здійснював арешт…

     15-го відвели до слідчого. Представився: «Старший слідчий обласної прокуратури Глушак В.Н., вестиму вашу справу». «Не дуже, та приємно»- відповів я. В протокол заніс тільки  паспортні дані… Пізніше я дізнався, що 6 березня до КПЗ запровадили головного бухгалтера (жінку) і начальника відділу – залякували, вимагали  компромат... Перевірили мою роботу начальником і головним інженером на протязі десяти років, допитали десятки моїх співробітників, знайомих, членів сім’ї. Всі геодезисти проектного інституту по ще не відталій землі проводили на введених осушених системах контрольні знімки каналів, колекторів, дрен з метою виявити недоробки. Керівництво тресту теж збирало компромат. По  запитаням слідчого я зрозумів, що в моєму службовому кабінеті були вмонтовані «жучки» - прослуховували. Вдруге слідчий  з’явився 17 квітня. Він нервував – справа розвалюється, зачепитись ні нізащо. Та він же «чекіст» – куртка то шкіряна!...

     Ще в 1981 році інженер Дирекції  виписав у сільпо, по дорученню на себе, відра оцинковані на суму 73крб.47коп., на склад не здав - замість відер взяв учнівський стіл (двоє дітей),  думав – якось викрутиться, та попав під скорочення (зрозуміло – був незадоволений), а «відерний хвіст» залишився. Головбух про це знала… Слідчий, залякавши, натякнув, що гроші за відра він, мабуть, віддав директору, а той сховав у сейф. Так він і «зізнався», ще й підтвердив на очній ставці, опустивши очі долу («категорично підтвердив» - записав Глушак в протокол). Пізніше розповів, що слідчий погрожував дворічним строком  за  зміну показів у суді. Районний суд (суддя Вовченко В.И., прокурор Сухонос В.В., адвокат Свиридов И.И.) іменем закону виніс вирок - 2 роки по ст. 84 ч.2 , умовно, прирахувавши ще 78 рублів добових (повторна крадіжка), одержаних по посвідченню, підписаному головбухом і головним інженером, та по якимось підкилимним циркулярам добові за відрядження на курси по підвищення кваліфікації не передбачались. Маразм! Всі отримували – інакше ніхто б на курси не їздив.

      Безперечно, я боровся, як Дон Кіхот з вітряними мельницями. Вимагав замінити слідчого – відмова; вимагав своєї присутності при проведенні судово-фінансової експертизи – відмова;  вимагав адвоката – допустили 8 травня після заключного звинувачення;  висловив недовіру районному суду – відмова;  поясняв, що бухгалтер повинна була утримати з інженера 73 крб.47 коп. при його звільненні, а 78 крб. добових - з моєї зарплати, якщо знала постанову міністерства про заборону, це ж її халатність і тільки… Як горохом до стіни!

       І ця зухвала, бездоказова нісенітниця пройшла через всю радянську надбудову – Обком, прокуратуру, суди, депутатів, міністрів. На всі мої прохання, вимоги, скарги, клопотання і заяви  адвоката, звернення колективу Дирекції  відповідали тільки обласні прокурори і судді: «оснований для отмены приговора нет» (Л.Ф. Себік,  Е.Л. Гаврилов,  А.А. Болобольченко,  Г.Н. Омеляненко,  В.И. Григорьєв,  С.И. Чорний,  Н.С. Бєлий)...   І все! Стіна!  Чванлива, стадна, порочна !  Порочна й тому, що  6 березня виповнилось 20 років з дня моїх заручин, тож ввечері друзі збиралися поздоровити нас, розпити шампанське, поспілкуватися, поспівати… Так от чому в цей день був мій виступ по радіо – єжовські методи приниження людини діяли на повну.

      Фаховий адвокат  В.П. Садков,  ознайомившись з справою,  роз’яснив мені, що надії ніякої, справа типова, таких по Союзу тисячі – партійно-господарська мафія під гаслом боротьби за державні інтереси , пропіарені при Андронові, розправляється з інакомислячими; справа  зфальсифікована – це зрозуміло юристу-початківцю; слідчому міліції подібну «липу» прокуратура не узгодила би; звинувачення змінили, бо «треті обличчя», які отримували преміальні за закінчені будівництвом меліоративні системи, при виявленні недоробок звинувачувалися  би, як розкрадачі державних коштів;  уникнути звинувачення я би міг, погодившись на співпрацю з органами (натякали);  щодо судів, то їх у нас не було, нема і не буде. В таких справах все вирішується наверху, а прокуратурі  сфабрикувати справу, що … два пальці – семидесятирічна практика (по закінченні справи слідчий отримав зірочку на погони й посаду прокурора – Козелецькому району «повезло»).

     В останній прихід слідчий сказав, що з міністерством  погоджено моє звільнення з посади й чи догадуюся, хто буде замість мене? Він був шокований, коли я відповів: знаю – єврей; подумав, що маю інформацію з волі (мене ж просвітили однокамерними – започатковано ще при Ягоді).

      Сьогодні у влади , дякуючи Конституційному Суду, який в один день зруйнував всі демократичні надбання («затушкував» їх), є все, крім впевненості в завтрашньому дні. Підім’яли  судову владу, змінили виборчий закон, щоб «підрахуї» впевнено рахували, як треба…  Політологи «посперечаються», штатні масовки помахають партійними прапорами в підтримку підрахованих, партійні депутати попіаряться, а вкупі знову КПРС – отака «демократія»…

      Поки не згуртується громадянське суспільство, матимемо те, що маємо. Якось взялись за руки від Львова до Києва, помітингували на Майдані й думали – все, наша взяла!..  Чорновола не підтримали, від Ющенка відсторонились, та вони не гірше Валенси і Гавела розуміли демократію і бажали об’єднати народ. Поляки і чехи в перехідні роки своїх лідерів підтримали, ми ж дозволили  олігархам утворити понад 200 партій, які  по надуманим протиріччям нас розмежовують. Демократія і добробут громадян – це як праця на грядці – щоденна, нелегка: запустиш прополку – бур’ян заглушить все, що потрібно людям, розцвіте й сімена розвіються по всьому полю… Результати побачили у стінах Верховної Ради, коли зухвало протиснули Харківські угоди й по-звірячому поводились з Донієм, коли приймали олігархічною більшістю антинародний виборчий закон, коли вкидали пачку б’юлетнів за Пасенюка, коли декілька депутатів чужими картками узаконювали портновсько-ківаловський КПК, коли підступно і зухвало проштовхували омбудсмена…

    Щодня  ЗМІ інформують про ганебні дії правоохоронних органів, державних чиновників, олігархів, мажорів…, «та Васька слухає і їсть»…  Знову перед нами стіна – чванлива, стадна, порочна!  Так буде, поки не прозріємо по-європейські – чи не вперше за останні 400 років.

                                                                                       06.05.2012.  Олександр Рачек. Чернігів.