Перед’ЄВРОва лихоманка

Або комплекси забитого українця

Важко повірити – на календарі уже червень. До однієї  з наймасштабніших і значущих  подій 2012-го року в Україні залишаються лічені дні. Разом з силою очікування зростають  масова ейфорія та істерія. Чекаючи  на 14-ий  чемпіонат Європи, тисячі людей, як можуть, так і виголошують свою позицію щодо майбутньої події -  про ЄВРО цього року  не  говорить хіба що ледачий.

Воно й зрозуміло – подія серйозна та відповідальна, до того ж, публічна. Отож, і рівень підготовки до неї – відповідний. За цей рік наша країна значно помолодшала, оновилась в очах світової спільноти  –  зводили готелі та стадіони, відкривали аеропорти та нові транспортні артерії, ремонтували дороги, модернізували залізницю. Словом,  ретроградна  частина України у шалених темпах почала знімати старий сірий кокон, аби розкрити перед світом свої барвисті оновлені крила.

Перевтілення не було простим та однозначним, пересічний українець не завжди розцінював його як позитивне, корисне для країни та суспільства явище. Але, як би там не було, шановні співвітчизники, замість того, щоб колективно переживати за імідж нашої держави і нарікати на всі можливі і неможливі недоліки процесу підготовки до ЄВРО-2012 на власних кухнях, у транспорті та на базарі, краще замислитись над культурою власної поведінки.

Імідж країни –  це не лише якість доріг та стадіонів, не лише політика, не лише історія . Імідж країни  –  це іще й людський фактор, наша національна сутність, етнічна особливість, культурне обличчя суспільства. Нещодавно один знайомий розповів мені, що його родич з Манчестера боїться прилітати до України, бо думає, що тут живуть якісь недоцивілізовані і недовиховані неандертальці, що у нас із цим гірше, ніж в Африці.  

Чути такі стереотипи про Україну від іноземних громадян гірко і боляче. І доки ми самі відчуватимемо себе тими забитими і дикими, доки не поглянемо на власну поведінку, культуру мовлення, спілкування, зовнішнього вигляду, цей ярлик від нас нікуди не подінеться. Доки підлітки плюватимуть жуйку на асфальт та лузатимуть насіння під лавку у парках, а потім валятимуться під тими ж лавками у тому ж лушпинні, обнімаючи пляшку пива; доки чоловіки матюкатимуть власних жінок посеред вулиці, куритимуть поруч із вагітними на автобусних зупинках; доки юні дівчата, ідучи на вечірню прогулянку центром міста, вбиратимуться так, неначе в Україні відбувся напад молі на усі швейні фабрики і у нас тут дефіцит тканини…ми самі будемо творцями відповідного іміджу країни, у якій ми живемо. І ЄВРО –це чудовий привід нарешті поглянути на себе збоку. Давайте не будемо самі ж себе затоптувати у багнюку, а користю використаємо цей шанс показати світові ту Україну, за яку нам не буде соромно. Україна починається з українця.