Володарям "заводів, газет, пароплавів"

Слід замислитися власникам "заводів, газет, пароплавів": що для вас ліпше? Увійти в українську й світову історію? Чи їхати в еміграцію з вантажем людської ненависті за спиною?

"Хто дівчину годує, той її танцює" – це правильно лише для повій і чоловіків, котрі не мають гідності. Для суспільства й держави таке правило є хибним, воно невідворотно призводить до деградації. Від цього програють усі – і ті, хто продаються, і ті, хто купують, і ті, хто байдужі.

Програють від цього й володарі країни.

Чинними володарями України є не чиновники, що сидять у кабінетах державних органів і установ, – а власники "заводів, газет, пароплавів", банків і землі.

Сьогодні вони не є українцями. Вони не українці не за етнічною ознакою, а за громадянською.

Кожен із них готовий продавати Україну й українців гуртом і в роздріб, що й роблять українські можновладці успішно для себе, протягом майже двадцяти одного року. Не зупинятимусь на їхніх моральних якостях, вони відомі кожному. Ми, усі громадяни України, самі віддали країну шахраям і злодіям, а не людям чесним, гідним, шляхетним.

Що відбулося, того вже не повернути. Слід творити майбутнє.

Для творіння потрібні матеріальні ресурси, котрі зараз у володарів країни.

Можливо, серед них є такі, хто пов'язує майбутнє своє й своїх нащадків з Україною, з українським народом. Таких не може бути багато: більшість із власників великого бізнесу в Україні – талановиті злодії й шахраї без домішок честі й гідності. Можливо, серед них не всі трупоїди, є серед них особистості, спроможні жити не лише тваринними інстинктами, але й відповідальністю за суспільство. Хай навіть не рівня Генрі Форда, але хоча би із мрією досягти такого рівня.

Якщо серед багатіїв є особистості такого ґатунку – спробуйте піднятися вище золотих унітазів.

У кожного з вас ще є шанс завершити власне життя не упирем, проклятим мільйонами людей, а поважним громадянином. Кожен із вас може викарбувати своє ім'я в історії України. Це варто більшого, ніж футбольні клуби й маєтки за кордоном.

Якщо ви пов'язуєте власне майбутнє з Україною, то у ваших особистих інтересах зробити нашу країну сильною й розвинутою, а населення вільним і заможним.

Кожен із вас, навіть за великого бажання, сам змінити Україну на краще не спроможний – не дозволить сама людожерська державна система. Не спроможна зробити це жодна з політичних сил, які зараз представляють суспільству інтереси державної адміністрації й "опозиції".

У вас є ресурси – ці ресурси можна віддати тим справжнім силам, котрі зараз народжуються, котрі принаймні морально й інтелектуально готові брати відповідальність за Україну. Ці сили все одне візьмуть гору, незалежно від того, чи надасте ви їм свою підтримку.

Тут можливі варіанти.

Ліпший із тих варіантів – якщо зміни влади й суспільства відбуваються в мирний спосіб.

Легітимна влада негайно збудує нову значно більш ефективну систему державного управління й місцевого самоврядування, створить сприятливі умови для згуртування політичної нації, для швидкого зростання національного виробництва. У такій системі знайдуть достойне місце ті вітчизняні капіталісти, котрі спроможні зараз піднятися над шкурними інтересами до рівня національних інтересів України й підтримати тих, хто спроможний і готовий національні інтереси реалізувати в політиці й державному управлінні.

Такі капіталісти зможуть зберегти за собою більшу частину власності. Розумним державним діячам, як і більшості населення, не буде принципово важливою форма власності на засоби виробництва – якщо ці засоби виробництва застосовуються на користь усьому суспільству, якщо їхні власники є відповідальними громадянами й не протиставляють себе суспільству.

Найліпший спосіб виявити таку відповідальність просто зараз – підтримати народження й становлення нових прогресивних сил суспільства. Для цього потрібно набагато менше ресурсів, ніж для утримання сучасних політичних проектів на кшталт "Фронту змін" або "України вперед".

Причина менших витрат проста – завжди дешевше підтримати дії тих, хто готовий і буде їх робити навіть самотужки за будь-яких умов, для кого ресурси є не метою й не стимулом, а лише додатковим засобом. Ліпше надати таким потрібні ресурси, інакше вони візьмуть їх самі.

У разі неможливості врятувати націю в мирний спосіб – невідворотною є реалізація активною частиною народу свого права на повстання проти антинародного режиму.

У такому разі найбільших втрат зазнають найбагатші, ті з них, що опинилися на іншому боці барикад. Принаймні все своє майно на українській землі вони втратять незворотно, незалежно від того, за якими закордонними компаніями воно обліковано. Це буде набагато гіршим варіантом для всіх.

Тож слід замислитися власникам "заводів, газет, пароплавів": що для вас ліпше? Увійти в українську й світову історію? Чи їхати в еміграцію з вантажем людської ненависті за спиною?

Якщо обираєте історію й людську вдячність, не гайте часу. Щоб не було запізно.

Моя сторінка в мережі http://stecenko.kiev.ua/