Спогади воєнних років

17 червня 2012, 06:46
Власник сторінки
Інженер-гідротехнік
0

А начальство пьянствовало, расхищало имущество домов отдыха и развратничало. Такое безобразие, такая безысходность... Катастрофа была ясна, радио лгало. Начальство воровало, пугало и мучило...

 Я вже в такому віці, що іноді думаю: які події найбільше потрясли мене?.. В дитячі роки – війна, в студентські – доповідь Хрущова на 20-у з’їзді КПРС. Все інше (починаючи з 1965року) - буденне, прогнозоване, в т. ч. розпад  «імперії зла» і розкрадання надбань поколінь, започатковане кримінально-більшовицьким режимом  у 1917 році...  

 Дивлячись кінофільми повоєнних років, я думав, що радянські бійці  «громили» ворога на німецьких танках, бо шестирічним бачив, як  у 1943 р. по понтонній переправі через Десну в селищі Макошино на протязі трьох діб нескінченим потоком пересувалась військова мототехніка - то відступала танкова група Гудеріана.  Багато  середніх  танків були схожі на ті, що  потім бачив у кіно...

 Не будь тої доповіді Хрущова, ми й сьогодні, можливо, жили б міфами про війну, не чули б про таємний розділ Європи комуно-фашистами - Сталіним і Гітлером (пакт Молотова-Рібентропа), не знали б, що в перший місяць війни бездарний  Генштаб здав без бою чотирьохмільйонну армію разом з бойовою технікою, танками, гарматами, складами боєприпасів, ГСМ, продовольчими базами, чим доозброїв німецьку армію «до зубів». Тож Гудеріан ще й у 1943 році відступав на радянських Т-34.   Не будь тої доповіді, не відбувся б, мабуть, феномен шестидесятництва, коли молодь, зворушена і окрилена ковтком історичної правди, намагалася осмислити її, поглибити, боротися за неї,  перестала піддаватися  пропагандистському гіпнозу…. Та не шістдесятники винні, що ще й сьогодні «Диявол ховається  в сирі»...

 Часто в бесідах з братом (старший на 8 років) я пригадую епізоди воєнних років, які він пояснює, доповнює. Згадуємо: про високу вишку, з якої майбутні парашутисти (завойовники Європи) стрибали  на тренуваннях; про мобілізацію чоловіків села (і батька) до війська; про перші дні війни, нічні бомбардування, пограбування крамниць, вступ німців, життя при окупації; про розстріл осінню 1941 р. сімей євреїв, а весною 42-го – комуністів; про свавілля поліцаїв, мародерство італійців і мадьяр, що охороняли не зірваний енкаведистами (чому?) міст через Десну; про запах горілої пшениці в переповнених прирейкових  складах, яку мешканці села вночі носили по домівках – спасались від голоду…

Я намагався описати спогади  про 41-й рік, та все вагався – хто повірить епізодичній пам’яті чотирирічної дитини?... В цьому році прочитав брату записи очевидця війни. Він сам ще раз перечитав, і сказав, що майже все так відбувалося в Макошино, тільки у нас був свій «Абрам Маряхин» – начальник залізничної станції Куликовський - став керівником поліції (мабуть, він і завадив  зірвати червоноармійцям, при відступі,  стратегічно важливий залізничний міст через Десну, хоч заздалегідь був  замінований); що тривожні чутки носилися і в нас, і що ми теж ночами спостерігали заграви від пожеж на вузловій залізничній станції Бахмач після інтенсивного бомбардування... Отже – деякі  рядки із щоденника (М.С. Волошина – Записи  военных лет. «Новый мир»,1990, №5) – мовою оригінала:

 «  01. 07.1941. Слухи и информация, - и это страшно раздражает, утомляет, и оскорбляет. И эта литература и хвастовство газет прямо нестерпимы...,  непонятно,  зачем такая болтовня, ложь и замалчивание о самом главном, что так волнует. Хочешь не слушать, не знать ничего, потому что это все не верно и вранье.  И идешь, и слушаешь, как маньяк, потому что нет сил не знать.    

 18. 11. 1941 Безответственность началась с первых дней войны... система одна и та же. Ложь, ложь, ложь…Было ясно и страшно, что командный состав невежествен, что все хвастовство. Достаточно было увидеть двух-трех командиров, чтобы понять, кому доверяют миллионные армии.  Именем войны делались самые жестокие, бессмысленные поступки. А сами правители ни на йоту не показали примера честности, храбрости и человечности, а делали гнуснейшие вещи, расхищали добро, пьянствовали, обжирались. Керосина ни у кого не было ни капли, в город ходили все пешком,  а коммунисты по 3 раза в день ездили спекулировать то мукой, то яблоками, в ближайшие и отдаленные районы.  Добиться чего-нибудь не было никакой возможности… Заместителем управляющего был оставлен Абрам Маряхин - страшная, темная, уголовная личность, который как пиявка присосался к Литфонду. Погубил несколько человек, стал кандидатом в партию – и что он тут вытворял!..  Отвратительное психологическое состояние было, когда стали эвакуировать семьи коммунистов.  В этом был какой то вызов. На нас, оставшихся, смотрели с нескрываемым презрением: «А, ждете немцев!». 

 29.11.1941. Жили и мы, берег, и деревня в невероятном напряжении. С первых дней мужчин всех поголовно стали обучать, вернее мучить военными упражнениями. Каждый день с 5 часов вечера вся деревня – и женщины (молодежь) - маршировали около почты до 11-12 часов ночи. Зрелище было жалкое и ненужное. Радио лгало: слушали, боялись, не верили.  Маряхин  пугал и обворовывал Литфонд…Слухи ползли, просачивалось что-то помимо лживого радио - и было страшно,  дни были безысходные.. . Кругом  бомбили и взрывали, гудели вблизи и вдали немецкие бомбардировщики. Плакала и молилась... Партийные вели себя по-прежнему неприлично… А баб и девушек гнали на окопы. Больных, пожилых... Приходил милиционер, издевался. Больных, со справками от врача, женщин загоняли  рыть окопы…Очевидность ненужности окопов всем была ясна. Но людей гнали и гнали. А немцы  летали над окопами, бросали листовки с призывами не рыть окопов, уходить по домам…Слухов, ужасов, полной дезорганизации было много…  А начальство пьянствовало, расхищало имущество домов отдыха и развратничало. Такое безобразие, такая безысходность. ..Так весь сентябрь и октябрь. Катастрофа была ясна, радио лгало. Начальство воровало, пугало и мучило. Явно катились в пропасть. И боль и отчаяние увеличивались еще и оттого , что тебе не верили, что правящие на нас смотрели, как на врагов.. Взяв мужиков в солдаты, они им ружей не давали, а бутылки с керосином…Гудела земля от обстрелов.. Носились тревожные слухи: горит Армянск, взят Джанкой; сгорел Джанкой, подожгли коммунисты. Ищут тех, кто поджег, чтобы расстрелять, потому что  сожгли раньше, а немцы не пришли…

 30 Х и 31 целый день мчались автомобили, сплошной непрерывной рекой тянулись обозы;  с пьяными командирами шли разнокалиберные, плохо и неряшливо одетые войска. Шли, шли - три дня и три ночи…Армия отступала. Случайно встретившийся цаговский  садовник сказал, что дан приказ  зажечь дома…. Наступило мрачное, страшное утро. Все догорало кругом, стояли черные  остовы стен и труб , всюду клубился дым, пролетел над нами немецкий аэроплан, вдали ухала артиллерийская стрельба. А деревня побежала грабить.   Тащили все,   4 дня шла сплошная вакханалия  грабежа. Отвратительное впечатление и вид этих червяков человечества, которые с такой ненасытной  жадностью тащили все. Гадко, бессмысленно.   Многим явно не нужны разграбляемые вещи – тащили  другие, тащили и они.   Дико, жадно, с озверелыми лицами, безобразного вида, страшные и чуждые внутренне…Вид разграбленого, побитого, изломанного, бессмысленно выброшенного совершенно был нетерпим. А вблизи и вдалеке гудели орудия, было полное безвластие. .. Загорались новые дома, их еще продолжали поджигать. Вечером взорвали все мосты .Земля гудела…Не раздеваясь, разбитая, не могла найти себе места; спустилась в чулан под лестницу, закутав голову в платок, чтобы чуточку ослабить гул от орудий…

12.11.1942 г. Жизнь - ужас. Война - реальность. Как человечество может быть в таком ужасе? Вся Европа! Весь мир. Неужели нет умных, гуманных, понимающих? Почему миллионы не могут сказать: не можем больше так жить! Господи! Я бесплодно думаю день и ночь об одном и том же…»

                                                                                           24.05.2012.    Макошино - Чернігів.



Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.